Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 635/2049/22
Провадження № 1-кп/635/1078/2026
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
секретаря ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника адвоката ОСОБА_5
розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в смт. Покотилівка кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2022 року за №12022221340000255 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України,
В С Т А Н О В И В:
В провадження суду надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України.
Згідно обвинувального актку, громадянин України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на тимчасово окупованій території Харківської області, Харківський район, с. Борисівка, у невстановлений досудовим розслідуванням час, проте не пізніше 26.07.2022 року, діючи умисно та свідомо, реалізуючи свій раніше виниклий злочинний умисел, направлений на колабораційну діяльність з країною-агресором Російською Федерацією, добровільно зайняв посаду пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, а саме посаду старости с. Борисівка, Харківського району, Харківської області.
В подальшому, 26.06.2022 року ОСОБА_4 , перебуваючи на території
с. Борисівка, Харківського району, Харківської області, в якості активного учасника спільно з військовою посадовою особою незаконного органу влади, створеного на тимчасово окупованій території, а саме військовослужбовцем збройних сил Російської Федерації з позивним « ОСОБА_6 », прийняв участь в організації та проведенні заходу, під час якого було оголошено про призначення ОСОБА_4 на посаду старости с. Борисівка, Харківського району, Харківської області району Харківської області, після чого останній оголосив про початок виконання своїх повноважень.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 5 ст. 111-1 КК України, колабораційна діяльності, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
В судовому засіданні прокурор вважав можливим призначення справи до розгляду по суті.
Обвинувачений, його захисник не заперечували проти призначення справи до судового розгляду.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт, судом фактично встановлено наступне.
Вироком Харківського районного суду Харківської області від 09 грудня 2024 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 111-1 ч. 5 КК України.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року вирок Харківського районного суду Харківської області від 09 грудня 2024 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 07.04.2026 р. ухвалу Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року щодо скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14.05.2026 р. вирок Харківського районного суду Харківської області від 09 грудня 2024 року щодо ОСОБА_4 скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
Скасовуючи вирок суду від 09.12.2024 р., суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції належним чином не з`ясував обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, зокрема щодо добровільності зайняття ОСОБА_4 відповідної посади, конкретного незаконного органу влади, у якому така посада була зайнята, змісту покладених на нього обов`язків.
При цьому апеляційний суд відзначив, що з показань допитаних у судовому засіданні свідків не вбачається чіткого усвідомлення функціоналу посади старости, на яку було призначено ОСОБА_4 .
Частиною 5 статті 111-1 КК України передбачена, зокрема, відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Організаційно-розпорядчі обов`язки - це обов`язки зі здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.
Адміністративно-господарські обов`язки - це обов`язки з управління чи розпорядження державним, колективним або приватним майном.
У складі вказаного злочину важливим для кваліфікації є місце його вчинення - тимчасово окупована територія України, добровільність дій особи, яка обвинувачується у його вчиненні, а також чітке визначення посади і незаконного органу влади, створеного на такій тимчасово окупованій території, в якому особа зайняла посаду з відповідними обов`язками.
Після отримання обвинувального акту суд зобов`язаний перевірити його на відповідність вимогамст.291 КПК України, з`ясувати достатність фактичних і юридичних підстав для прийняття одного з рішень, передбачених ч.3 ст.314 КПК України, та вирішити питання, пов`язані з підготовкою кримінального провадження до судового розгляду. Завданням підготовчого провадження є процесуальне та організаційне забезпечення проведення судового розгляду.
Згідно з п.13 ч.1 ст.3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленомуКПК України.
Для формулювання обвинувачення необхідно встановити всі елементи складу кримінального правопорушення (суб`єкт, об`єкт, суб`єктивна та об`єктивна сторона) та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі.
За змістом положень ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт і є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Таким чином, обвинувальний акт відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України повинен містити не тільки виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, але й формулювання обвинувачення.
В порушення вимог закону обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 не містить конкретного незаконного органу влади, у якому ОСОБА_4 , згідно обвинувального акту, займав посаду старости, як не містить і змісту покладених на нього організаційно-розпорядчих та/або адміністративно-господарських обов`язків, що складає об`єктивну сторону складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України.
При цьому суд зауважує, що зазначений недолік обвинувального акту неможливо усунути під час судового розгляду.
Статтею 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Аналіз змісту указаних вимог закону у сукупності свідчить про те, що формулювання в обвинувальному акті обвинувачення, яке за визначенням у п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, є твердженням про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, з достатньою повнотою повинно містити конкретні обставини, що були встановлені органом досудового розслідування, та які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно зі ст. 91 цього ж Кодексу, логічно узгоджуватися та відповідати наведеній правовій кваліфікації кримінального правопорушення, яке ставиться у вину особі, з тією метою, щоб вона мала змогу зрозуміти суть пред`явленого їй обвинувачення та, виходячи з його змісту, обирати власну правову позицію захисту.
Конкретне обвинувачення, фактичні обставини по справі та визначена правова кваліфікація злочину є важливим елементом кримінального переслідування, оскільки не тільки впливає на право обвинуваченого захищатись від обвинувачення, але й на весь визначений КПК України порядок судового розгляду.
В порушення вищезазначених вимог закону в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення з врахуванням всіх виявлених під час досудового слідства обставин в повному обсязі з дотриманням вимог КПК України, що свідчить про неконкретність пред`явленого обвинувачення та порушує право обвинуваченого на захист та в подальшому позбавить суд можливості належним чином роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення на виконання вимог ст. 348 КПК України, та розглянути кримінальне провадження в його межах.
Згідно ч.1 ст. 348 КПК України, після оголошення обвинувального акту прокурором головуючий повинен роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення, встановити чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання. Відповідно до закону суд не зможе перейти до розгляду справи, якщо прокурор при оголошенні обвинувального акту не зазначить конкретне формулювання обвинувачення.
Згідно положень ст. 374 КПК України, якщо суд ухвалює обвинувальний вирок, в ньому також зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
Відповідно до вимог ст. 22 КПК України, під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
Згідно ч.3 ст.42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують. Підозрюваний, обвинувачений має право на захист, яке полягає у надані йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватись правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, що передбаченост.20 КПК України.
Про те, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, вказано й у підпункті «а» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною.
З даного приводу Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 25 липня 2000 року у справі «Маттоціа проти Італії» зазначив, що «…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.».
При цьому, Європейський суд з прав людини також вказав «…межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження.» (рішення: від 9 березня 2011 року у справі «Жупнік проти України», від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції»).
З огляду на вищенаведене та враховуючи специфіку судового розгляду, який відповідно ч. 1 ст.337 КПК України проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, на основі засад змагальності сторін, у підготовчому судовому засіданні суд наділений повноваженнями перевірити повноту і правильність викладених в обвинувальному акті відомостей, які вимагаються ст. 291 КПК України, з правової точки зору, але не вдаючись до їх оцінки, а звідси дійти висновку про можливість чи неможливість здійснення судового розгляду на підставі такого обвинувального акта.
Наданий до суду обвинувальний акт не відповідає вимогам ч. 2 п.5 ст. 291 КПК України, оскільки фактично не містить формулювання обвинувачення відповідно до положень закону, так як в даному обвинувальному акті відсутні важливі для кваліфікації обставини, а саме: не зазначено в якому саме незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, обвинувачений зайняв посаду, а також не зазначено відповідні обов`язки, які він виконував на зайнятій посаді.
Тобто, обвинувачений у даному випадку позбавлений можливості належним чином підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст. 6 Конвенції, адже його не було належним чином поінформовано про характер і причини обвинувачення через фактичну відсутність формулювання обвинувачення, як окремо визначеного елементу обвинувального акту, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, а суд позбавлений можливості роз`яснити обвинуваченому суть обвинувачення в зазначеній частині.
Положеннями ч.3 ст. 314 КПК України передбачено, що суд у підготовчому судовому засіданні має право, крім іншого, повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України, або призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту.
Таким чином, дослідивши обвинувальний акт та надавши йому належну оцінку, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт не відповідає вимогам, встановленим нормами ст.291 КПК України, а тому у відповідності до п.3 ч.3 ст.314 КПК України підлягає поверненню прокурору для усунення недоліків.
Реалізуючи це право, суд наголошує, що на стадії підготовчого провадження не розглядали та не вирішувались питання щодо доведеності вини обвинуваченого та достатності зібраних для цього доказів, а також не вирішувалось та не з`ясовувалось наперед питання про кваліфікацію дій обвинуваченого. Суд лише констатував, що для вирішення цих питань в обвинувальному акті відсутні необхідні відомості, наявність яких вимагає КПК України, встановлені порушення права на захист обвинуваченого, а тому відповідно до ч.3 ст.314 КПК України повертає обвинувальний акт прокурору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.291,314 КПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2022 року за №12022221340000255 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України, повернути прокурору для усунення протягом розумного строку вказаних в ухвалі виявлених судом недоліків.
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали складено 06.08.2026 р.
Суддя ОСОБА_1
