Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 216/4546/23
провадження № 61-6884св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 , законним представником якої є її мати ОСОБА_2 ,
заінтересовані особи: Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Криворізький районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Центрально-Міський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 ,
розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Цимбалістенко О. В. та присяжних Зубенка М. В. і Наугольнової Т. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О., у справі за заявою ОСОБА_1 , законним представником якої є її мати ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Криворізький районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Центрально-Міський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 , про визнання особи безвісно відсутньою,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У липні 2023 року неповнолітня ОСОБА_1 , законним представником якої є її мати ОСОБА_2 , звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Криворізький районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - Криворізький РВП ГУНП в Дніпропетровській області), Центрально-Міський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 , у якій просила:
- визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , безвісно відсутнім;
- зобов`язати Криворізький РВП ГУНП в Дніпропетровській області внести до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, відомості про факт зникнення безвісти за особливих обставин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначала, що після ухвалення 26 травня 2022 року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішення у справі № 216/3354/19 її батько ОСОБА_3 з 27 травня 2022 року перестав підтримувати будь-який зв`язок із сім`єю, не з`являвся за місцем проживання та за місцем роботи, не повідомив родичів, знайомих чи сусідів про причини своєї відсутності та місце перебування, а зв`язатися з ним за допомогою засобів телефонного зв`язку не було можливим.
Заявник вказувала, що її мати неодноразово зверталася до правоохоронних органів із заявами про розшук батька, однак проведені розшукові заходи не дали результатів і встановити його місцезнаходження не вдалося. За її твердженнями, члени сім`ї та родичі також вживали заходів для встановлення місця перебування ОСОБА_3 , проте безрезультатно.
Крім того, ОСОБА_2 зверталася до Міністерства оборони України, територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Служби безпеки України, Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Державної прикордонної служби України та інших уповноважених органів з метою отримання інформації про можливе місце перебування ОСОБА_3 .
З отриманих відповідей та відомостей із відкритих джерел заявнику стало відомо, що ОСОБА_3 міг перебувати в районі хутора Кривого Корочанського району Бєлгородської області російської федерації, однак підтвердити або спростувати цю інформацію не вдалося. При цьому 30 листопада 2024 року відомості про нього були внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Оскільки за місцем постійного проживання ОСОБА_3 протягом тривалого часу були відсутні будь-які достовірні відомості про його місцезнаходження, заявник вважала, що наявні підстави для визнання його безвісно відсутнім.
Зазначала, що встановлення такого юридичного факту необхідне для вирішення питань, пов`язаних із виконанням судового рішення, припиненням батьківських обов`язків та забезпеченням соціальних гарантій дитини в умовах збройного конфлікту.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 04 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , законним представником якої є її мати ОСОБА_2 , про визнання фізичної особи безвісно відсутньоювідмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що обов`язковою умовою визнання фізичної особи безвісно відсутньою відповідно до статті 43 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є відсутність протягом одного року в місці її постійного проживання відомостей про місце перебування такої особи.
Під час розгляду справи суд установив, що ОСОБА_3 неодноразово брав участь у справі як заінтересована особа, подавав до суду процесуальні документи через підсистему «Електронний суд», які були підписані його кваліфікованим електронним підписом, а також подавав заперечення проти задоволення заяви про визнання його безвісно відсутнім.
Крім того, у судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, суд установив особу ОСОБА_3 шляхом перевірки даних його кваліфікованого електронного підпису та паспорта громадянина України, продемонстрованого ним під час відеозв`язку. ОСОБА_3 особисто повідомив суд про своє перебування за межами України, підтвердив, що підтримує зв`язок із судом, бере участь в інших судових справах та сплачує аліменти на утримання дитини.
Також суд урахував наявні у справі відомості Державної прикордонної служби України про те, що ОСОБА_3 01 листопада 2022 року виїхав з території України через пункт пропуску «Рава-Руська», а також відсутність будь-яких даних про його смерть чи визнання зниклим безвісти у встановленому законом порядку.
За таких обставин суд дійшов висновку, що твердження заявника про відсутність відомостей щодо місця перебування ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження, оскільки під час розгляду справи його особу було достовірно встановлено, він особисто вступив у процес та висловив свою позицію щодо заявлених вимог.
З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 43 ЦК України підстав для визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім та відмовив у задоволенні заяви.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 21 квітня 2026 року апеляційну скаргу неповнолітньої ОСОБА_1 та її законного представника ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року - без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що заявник не довела відсутності відомостей про дійсне місце перебування ОСОБА_3 та неможливості отримання таких відомостей. Навпаки, під час розгляду справи встановлено, що останній перебуває за межами України, підтримує зв`язок із судом, подає процесуальні документи, зазначає адресу для листування та контактний номер телефону, а тому відсутні передбачені законом підстави для визнання його безвісно відсутнім.
Колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги щодо істотних порушень норм процесуального права під час розгляду справи судом першої інстанції, зазначивши, що такі твердження не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.
Щодо посилань заявників на неналежне повідомлення представника ОСОБА_4 про розгляд справи, апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у неї статусу адвоката, тоді як у справах окремого провадження представництво інтересів інших осіб у суді здійснюється адвокатом, крім випадків, установлених законом. Тому суд першої інстанції не був зобов`язаний здійснювати її повідомлення як належного представника заявника.
Також апеляційний суд визнав безпідставними доводи про неналежне повідомлення законного представника заявника ОСОБА_2 про судові засідання, оскільки поштові відправлення поверталися до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою, що відповідно до частини восьмої статті 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вважається належним повідомленням особи про дату, час і місце судового розгляду.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2026 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять скасувати рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення про задоволення заяви про визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім, а у разі неможливості ухвалення нового рішення - направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявники зазначили, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 та у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13, від 28 листопада 2019 року у справі № 753/383/18, від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18, від 17 липня 2024 року у справі № 756/8375/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, справу розглянуто та вирішено неповноважним складом суду, суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, безпідставно відхилили заявлені клопотання про витребування та дослідження доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 5 частини першої, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу заявники обґрунтовують тим, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім, неправильно застосували положення статті 43 ЦК України та не врахували обставин внесення відомостей про нього до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Також заявники стверджують, що суди безпідставно поклали в основу своїх висновків відомості про перетин ОСОБА_3 державного кордону України у 2022 році та його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, не перевіривши належним чином достовірність відповідних відомостей і особу учасника, який брав участь у судовому засіданні дистанційно.
Крім того, заявники вказують на порушення порядку формування складу суду за участю присяжних, відсутність належного підписання окремих процесуальних документів усім складом суду, неналежне повідомлення учасників справи про судові засідання, а також на необґрунтовану відмову судів у задоволенні заявлених клопотань про витребування та дослідження доказів.
Аргументи інших учасників справи
У липні 2026 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2026 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
06 серпня 2026 року матеріали справи № 216/4546/23 надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
Листом від 16 січня 2024 року Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив суд про відсутність у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян актового запису про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На виконання ухвали Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 лютого 2024 року Криворізький РУП ГУНП в Дніпропетровській області надіслав до суду матеріали кримінального провадження № 12023041230002569, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 грудня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 115 Кримінального кодексу України, стосовно ОСОБА_5 , яке постановою слідчого від 30 грудня 2023 року закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
У матеріалах зазначеного кримінального провадження міститься лист Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 25 грудня 2023 року № 45/6-8132, згідно з яким 01 листопада 2022 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетнув державний кордон України через пункт пропуску «Рава-Руська» на виїзд з України в напрямку Республіки Польща.
Криворізький РУП ГУНП в Дніпропетровській області також повідомив суд, що кримінальне провадження за фактом безвісного зникнення ОСОБА_3 не реєструвалося. За результатами перевірки інформаційно-пошукових баз Національної поліції України встановлено, що 22 лютого, 23 лютого та 27 лютого 2024 року до поліції надходили звернення ОСОБА_4 щодо встановлення місцезнаходження ОСОБА_3 , які були розглянуті в установленому законом порядку.
Під час судового засідання 28 серпня 2025 року суд першої інстанції встановив особу ОСОБА_3 як заінтересованої особи у справі. Ідентифікацію здійснено за допомогою кваліфікованого електронного підпису, за яким він увійшов до підсистеми «Електронний суд» та підключився до відеоконференції. Крім того, ОСОБА_3 продемонстрував суду паспорт громадянина України, що дало можливість підтвердити його особу.
У судовому засіданні ОСОБА_3 підтвердив, що перебуває за межами України, підтримує зв`язок із судом, бере участь у судових провадженнях та заперечує проти визнання його безвісно відсутнім.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 34 ЦПК України цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Згідно з частиною другою статті 34 ЦПК України у випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
У статті 63 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя. Присяжні виконують обов`язки, визначені пунктами 1, 2, 4-6 частини сьомої статті 56 цього Закону.
Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Відповідно до частини четвертої статті 293 ЦПК України у випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини другої цієї статті, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох присяжних.
Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування (стаття 43 ЦК України).
Згідно зі статтею 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинно бути зазначено для якої мети необхідно заявникові визначити фізичну особу безвісно відсутньою, обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи.
Отже, закон пов`язує можливість визнання фізичної особи безвісно відсутньою з установленням сукупності юридичних фактів, які утворюють предмет доказування у справі.
До такого юридичного складу належать: відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи за місцем її постійного проживання; відсутність відомостей про її фактичне місцезнаходження та неможливість отримати такі відомості; сплив одного року з дня одержання останніх відомостей про місце перебування особи або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України; наявність у заявника правової заінтересованості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою.
Таким чином, безвісна відсутність є встановленим у судовому порядку фактом тривалої відсутності фізичної особи за місцем її постійного проживання за умови неможливості встановити її місце перебування. При цьому під час вирішення питання про визнання особи безвісно відсутньою застосовується презумпція того, що така особа є живою, однак її місцезнаходження невідоме, причому ця презумпція має спростовний характер.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 травня 2018 року у справі № 225/1297/17 (провадження № 61-3902св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 225/882/17 (провадження № 61-34068св18), від 29 серпня 2019 року у справі № 225/2576/17 (провадження № 61-30491св18), від 06 травня 2020 року у справі № 760/3112/16-ц (провадження № 61-48362св18), від 11 листопада 2024 року у справі № 229/4416/21 (провадження № 61-2850св24), від 09 квітня 2025 року у справі № 202/14972/23 (провадження № 61-17316св24), від 08 грудня 2025 року у справі № 368/523/23 (провадження № 61-8117св24) та від 18 лютого 2026 року у справі № 756/7364/24 (провадження № 61-8096св25).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Установивши, що ОСОБА_3 особисто вступив у справу як заінтересована особа, неодноразово подавав до суду процесуальні документи через підсистему «Електронний суд», які були підписані його кваліфікованим електронним підписом, заперечував проти задоволення заяви, а також брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, під час якого суд установив його особу за даними кваліфікованого електронного підпису та паспорта громадянина України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність передбачених статтею 43 ЦК України підстав для визнання його безвісно відсутнім.
Сам собою факт відсутності ОСОБА_3 за місцем реєстрації чи припинення його особистого спілкування із заявником не є достатньою правовою підставою для визнання його безвісно відсутнім, оскільки під час розгляду справи були наявні відомості про особу, її участь у процесі, засоби зв`язку з нею та її процесуальну позицію щодо заявлених вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що перебування ОСОБА_3 за межами України, зокрема на території держави-агресора, унеможливлює перевірку його фактичного місцезнаходження, не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій. Для вирішення питання про визнання фізичної особи безвісно відсутньою визначальним є не встановлення точної адреси її перебування, а з`ясування наявності або відсутності відомостей про місце перебування такої особи, можливість зв`язку з нею, встановлення її особи та підтвердження факту її існування. У цій справі відповідні відомості були отримані безпосередньо судом під час розгляду справи.
Посилання заявників на внесення відомостей про ОСОБА_3 до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, також не є безумовною підставою для визнання його безвісно відсутнім у порядку статті 43 ЦК України.
Правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, та визнання фізичної особи безвісно відсутньою є різними правовими інститутами, які мають самостійні підстави виникнення, порядок застосування та правові наслідки. Тому внесення особи до відповідного Реєстру не звільняє заявника від обов`язку довести наявність сукупності юридичних фактів, необхідних для застосування статті 43 ЦК України.
Суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що заявник не довела відсутності відомостей про дійсне місце перебування ОСОБА_3 та неможливості отримання таких відомостей. Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3 підтримував процесуальний зв`язок із судом, зазначав адресу для листування та контактний номер телефону, подавав заяви і клопотання, а також особисто підтвердив свою позицію у судовому засіданні.
За таких обставин висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні заяви є обґрунтованими, а доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до незгоди з оцінкою доказів та не спростовують правильності застосування судами статті 43 ЦК України.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про те, що суди поклали в основу своїх висновків лише відомості про перетин ОСОБА_3 державного кордону України 01 листопада 2022 року. Як відомо зі змісту оскаржуваних судових рішень, визначальне значення для вирішення справи мало не саме собою підтвердження факту виїзду ОСОБА_3 за межі України, а встановлення його особи, підтвердження можливості зв`язку з ним та його безпосередня участь у розгляді справи.
Доводи касаційної скарги про недоведеність належної ідентифікації ОСОБА_3 під час розгляду справи не заслуговують на увагу, оскільки суди встановили, що особу заінтересованої особи було перевірено за даними кваліфікованого електронного підпису, за допомогою якого здійснювався вхід до підсистеми «Електронний суд» та підключення до відеоконференції, а також шляхом перевірки паспорта громадянина України, пред`явленого під час судового засідання. Належних і допустимих доказів, які б спростовували встановлені судами обставини або свідчили про участь у справі іншої особи, заявники не надали.
Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про розгляд справи неповноважним складом суду.
Відповідно до частини четвертої статті 293 ЦПК України справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою розглядаються судом у складі одного судді і двох присяжних.
Матеріали справи свідчать, що рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року ухвалено суддею та двома присяжними, які входили до складу суду під час розгляду справи, а паперовий оригінал рішення містить їхні власноручні підписи.
Посилання заявників на відсутність кваліфікованих електронних підписів присяжних у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або в Єдиному державному реєстрі судових рішень не свідчать про незаконність складу суду чи непідписання судового рішення. Законодавство не передбачає обов`язку накладення присяжними кваліфікованих електронних підписів на електронний примірник судового рішення, який формується для внесення до Реєстру. Вирішальним є належне підписання оригіналу судового рішення складом суду, що у цій справі дотримано.
Безпідставними є також доводи касаційної скарги про відсутність у судовому рішенні окремих письмових позицій або міркувань присяжних. ЦПК України не вимагає викладення у тексті судового рішення окремої аргументації кожного члена складу суду. Судове рішення ухвалюється колегіально та відображає спільну правову позицію складу суду. Лише у разі наявності окремої думки вона викладається письмово, однак відсутність окремої думки не свідчить про порушення порядку ухвалення рішення.
Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про незаконність складу суду, які заявники пов`язують із неподанням окремими присяжними декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також зі зміною присяжних під час розгляду справи.
Із матеріалів справи відомо, що визначення присяжних для участі у розгляді справи здійснювалося в установленому законом порядку. У справі наявні протоколи попереднього відбору присяжних від 10 липня 2023 року, 21 серпня 2024 року та 17 лютого 2025 року, відповідно до яких для участі у розгляді справи визначалися присяжні зі списку присяжних Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року ухвалене суддею та двома присяжними, визначеними для участі у розгляді справи відповідно до протоколу попереднього відбору присяжних від 17 лютого 2025 року. Паперовий оригінал судового рішення містить власноручні підписи судді та обох присяжних.
Сам собою факт зміни присяжних під час тривалого розгляду справи не свідчить про порушення вимог процесуального закону. ЦПК України та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не містять заборони щодо заміни присяжного у випадках, коли його подальша участь у розгляді справи є неможливою або коли для участі у справі визначено інших присяжних у встановленому порядку.
При цьому заявники не надали жодних належних і допустимих доказів того, що присяжні, які брали участь у розгляді справи та підписали судове рішення, були визначені поза межами встановленої процедури, не входили до затвердженого списку присяжних або не мали повноважень на здійснення правосуддя.
Посилання заявників на відсутність у матеріалах справи копій посвідчень присяжних, документів про складення ними присяги чи інших документів, які підтверджують їхній статус, не свідчать про незаконність складу суду, оскільки процесуальний закон не вимагає долучення таких документів до матеріалів кожної окремої справи.
Водночас неподання або несвоєчасне подання декларації особою, на яку поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», саме собою не припиняє повноважень такої особи, не має наслідком автоматичного виключення її зі списку присяжних та не свідчить про незаконність її участі у здійсненні правосуддя. Питання дотримання вимог фінансового контролю, передбачених антикорупційним законодавством, належать до компетенції спеціально уповноважених державних органів та вирішуються у встановленому законом порядку.
Також Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про недослідження судами доказів та необґрунтоване відхилення клопотань заявників.
Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди надали оцінку всім доказам, які стосувалися предмета доказування у цій справі, зокрема відомостям органів державної влади, матеріалам кримінального провадження, інформації щодо перетину державного кордону, документам, поданим учасниками справи, а також поясненням заінтересованої особи. Незгода заявників з оцінкою доказів не свідчить про порушення судами норм процесуального права та не є підставою для переоцінки доказів судом касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про необґрунтовану відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотань про витребування та дослідження доказів, не заслуговують на увагу.
Відповідно до статей 76, 81, 84 ЦПК України учасник справи, який просить суд витребувати докази, повинен обґрунтувати неможливість їх самостійного отримання, зазначити обставини, які можуть бути підтверджені відповідними доказами, а також підстави вважати, що такі докази перебувають у володінні певної особи.
З матеріалів справи відомо, що ухвалою від 27 лютого 2024 року суд першої інстанції вже витребував із Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області відомості та матеріали щодо можливого розшуку ОСОБА_3 . На виконання зазначеної ухвали орган поліції повідомив суд, що кримінальне провадження за фактом безвісного зникнення ОСОБА_3 не реєструвалося, а матеріали, про витребування яких просила заявник, відсутні. Після цього суд повторно звертався до органу поліції з відповідним запитом та отримав аналогічну відповідь. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано керувався тим, що заявники не довели існування доказів, які просили повторно витребувати, а тому підстав для задоволення відповідного клопотання не було.
Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги щодо відмови у залученні до участі у справі Міністерства оборони України, Служби безпеки України та територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що заявники не навели обґрунтувань того, яким чином рішення у справі про визнання особи безвісно відсутньою може вплинути на права чи обов`язки зазначених органів, а також не надали належних доказів на підтвердження тверджень про зникнення ОСОБА_3 за особливих обставин. Тому висновок суду про відсутність підстав для їх залучення як заінтересованих осіб відповідає вимогам статей 53 та 294 ЦПК України.
Крім того, заявники не обґрунтували, які саме істотні для справи обставини залишилися невстановленими внаслідок відмови у задоволенні зазначених клопотань та яким чином це могло вплинути на правильність вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім.
Отже, доводи касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови у задоволенні клопотань про витребування та дослідження доказів не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Верховний Суд також перевірив доводи касаційної скарги щодо порушень, які, на думку заявників, були допущені судами під час вирішення окремих процесуальних питань у цій справі, зокрема під час розгляду заяви про забезпечення заяви, постановлення ухвали про виправлення описки, формування складу суду та здійснення окремих процесуальних дій.
Оскільки заявники включили відповідні заперечення до касаційної скарги, такі доводи підлягають оцінці судом касаційної інстанції.
Разом із тим наведені заявниками обставини не свідчать про наявність порушень процесуального закону, які відповідно до статті 411 ЦПК України є безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, та не спростовують установлених судами обставин, що мають значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім.
Зміст наведених доводів переважно стосується правильності вирішення окремих процесуальних питань, які виникали під час розгляду справи, однак не впливає на встановлені судами факти щодо місця перебування ОСОБА_3 , його особистої участі у справі, подання ним процесуальних документів та відсутності передбачених статтею 43 ЦК України умов для визнання його безвісно відсутнім.
Зокрема, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ухвала Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 березня 2025 року не була належним чином підписана суддею, а тому постановлена незаконним складом суду.
Відповідно до статей 258, 260 ЦПК України судові рішення ухвалюються та підписуються судом у порядку, встановленому процесуальним законом. При цьому процесуальне законодавство не пов`язує чинність судового рішення з накладенням на його електронну копію кваліфікованого електронного підпису судді під час її надсилання учасникам справи або передання до відповідних інформаційних систем.
З матеріалів справи відомо, що оскаржувана ухвала постановлена суддею Цимбалістенко О. В., про що прямо зазначено у її тексті. Ухвала містить усі передбачені процесуальним законом реквізити судового рішення, а також вказівку про те, що вона набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Посилання заявника на протокол перевірки кваліфікованого електронного підпису, в якому як підписувача зазначено працівника суду Цапенка С. М. , не свідчить про відсутність підпису судді на оригіналі судового рішення. Зазначений протокол підтверджує лише факт накладення кваліфікованого електронного підпису на електронний файл, отриманий заявником через підсистему «Електронний суд», та не містить відомостей про порядок підписання оригіналу судового рішення в автоматизованій системі документообігу суду.
Сам собою факт надсилання або технічного засвідчення електронної копії судового рішення працівником апарату суду не свідчить про те, що відповідне рішення не було постановлене чи підписане суддею, який здійснював розгляд справи. Така технічна дія пов`язана із забезпеченням функціонування підсистеми «Електронний суд» та доведенням судових документів до відома учасників справи і не впливає на законність складу суду чи дійсність судового рішення.
Крім того, заявники не надали жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували відсутність підпису судді на оригіналі ухвали, порушення порядку її оформлення або здійснення правосуддя особою, яка не входила до складу суду. Доводи касаційної скарги у цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях та неправильному ототожненні електронної копії судового рішення, отриманої через підсистему «Електронний суд», з його оригіналом.
За таких обставин підстав для висновку про те, що ухвала від 05 березня 2025 року постановлена незаконним складом суду чи не підписана суддею, немає.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції строків розгляду заяви про забезпечення заяви.
Як відомо з матеріалів справи, ухвала Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 липня 2025 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення заяви була предметом самостійного апеляційного перегляду. Дніпровський апеляційний суд постановою від 03 грудня 2025 року апеляційну скаргу заявників залишив без задоволення, а зазначену ухвалу - без змін.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування заходів забезпечення у справі, яка розглядається в порядку окремого провадження, а також відхилив доводи заявників щодо допущених судом першої інстанції процесуальних порушень.
Крім того, наведені заявниками обставини стосуються порядку та строків розгляду окремої заяви про забезпечення заяви і не спростовують установлених судами обставин щодо відсутності передбачених статтею 43 ЦК України підстав для визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім.
Заявники не навели доводів, які б свідчили про те, що наведені ними процесуальні обставини вплинули на повноту встановлення фактичних обставин справи, оцінку доказів або правильність застосування судами норм матеріального права під час вирішення заявлених вимог по суті.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права у зв`язку з незалученням служби у справах дітей до розгляду заяви про забезпечення заяви.
Відповідно до статей 19 Сімейного кодексу України та 56 ЦК України участь органу опіки та піклування є обов`язковою у випадках, прямо передбачених законом, зокрема під час вирішення спорів щодо виховання дітей, визначення місця їх проживання, участі одного з батьків у вихованні дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, усиновлення та в інших категоріях справ, визначених законом.
Предметом розгляду у цій справі є визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Питання визначення правового статусу фізичної особи не належить до категорій справ, для яких законом передбачена обов`язкова участь органу опіки та піклування або служби у справах дітей.
Так само ЦПК України не містить положень, які б зобов`язували суд залучати службу у справах дітей під час вирішення заяви про забезпечення заяви у справі окремого провадження щодо визнання фізичної особи безвісно відсутньою.
Посилання заявників на необхідність захисту майнових прав малолітньої дитини не змінює правової природи заявлених вимог та не створює передбаченого законом обов`язку щодо залучення служби у справах дітей. При цьому інтереси неповнолітньої ОСОБА_1 у справі представляла її мати як законний представник, яка реалізовувала всі процесуальні права, передбачені цивільним процесуальним законодавством.
Доводи касаційної скарги про порушення статті 3 Конвенції ООН про права дитини також є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять відомостей про обмеження права дитини на доступ до правосуддя чи позбавлення її можливості належним чином захищати свої права та інтереси через законного представника.
Крім того, заявники не обґрунтували, які саме обставини могли бути встановлені виключно за участю служби у справах дітей та яким чином незалучення цього органу вплинуло на правильність вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права у зв`язку з неповідомленням представника заявника ОСОБА_4. про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідно до статей 58, 60 ЦПК України представництво інтересів фізичної особи в суді здійснюється адвокатом, крім випадків, установлених законом. У справах окремого провадження представництво інтересів учасників справи здійснюється за загальними правилами цивільного процесуального законодавства.
Суд апеляційної інстанції встановив, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_4. статусу адвоката, а подана до суду довіреність сама собою не підтверджує її права на здійснення представництва в цій справі. Відомості про наявність у ОСОБА_4 права на заняття адвокатською діяльністю відсутні також у Єдиному реєстрі адвокатів України. За таких обставин у суду першої інстанції не виник обов`язок здійснювати її повідомлення як належного представника заявника.
Подібний підхід відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 20 січня 2025 року у справі № 761/5870/24 та від 25 березня 2026 року у справі № 730/1248/25, відповідно до яких повноваження адвоката як представника повинні бути належним чином підтверджені документами, передбаченими законом.
Безпідставними є й доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення законного представника неповнолітнього заявника ОСОБА_2 про судове засідання, призначене на 04 вересня 2025 року.
Як відомо з матеріалів справи, судові повістки були направлені ОСОБА_2 за адресою, зазначеною нею у процесуальних документах, однак повернулися до суду з відміткою оператора поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою її місця проживання чи перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, суд першої інстанції здійснив усі передбачені законом дії для належного повідомлення законного представника заявника про розгляд справи, а тому ризик настання наслідків неповідомлення суду про зміну адреси або відсутності особи за вказаною нею адресою не може бути покладений на суд.
Наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди заявників з оцінкою судами обставин щодо належного повідомлення учасників справи та не спростовують висновків апеляційного суду про відсутність порушень права заявника на участь у судовому розгляді та доступ до правосуддя.
Посилання заявників на порушення порядку проведення судового засідання 19 грудня 2025 року не спростовують правильності висновків судів щодо відсутності підстав для визнання ОСОБА_3 безвісно відсутнім, оскільки наведені обставини стосуються окремого процесуального питання про виправлення описки та не впливають на законність рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року, ухваленого за результатами розгляду справи по суті.
Також заявники не навели доводів про те, яким чином обставини, пов`язані з оголошенням сигналу «Повітряна тривога» 19 грудня 2025 року, могли вплинути на встановлення судами фактичних обставин справи, оцінку доказів або правильність застосування статті 43 ЦК України.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують установлених у справі обставин та висновків судів попередніх інстанцій, а переважно зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з їх оцінкою та необхідності встановлення інших фактичних обставин справи, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) виклала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах суду касаційної інстанції, на які послалися заявники у касаційній скарзі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявників.
Щодо клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 також просив здійснити розгляд справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Абзац другий частини першої вказаної статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
У цій справі ОСОБА_3 реалізував свої процесуальні права, що відповідають принципу змагальності сторін на стадії касаційного перегляду, зокрема шляхом подання відзиву на касаційну скаргу із викладенням своєї правової позиції.
Верховний Суд, ураховуючи межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України, відповідно до яких суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, а також здійснювати переоцінку доказів, з огляду на характер спірних правовідносин та зміст правового питання, що підлягає вирішенню у цій справі, дійшов висновку про можливість її розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд касаційної інстанції створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
З урахуванням викладеного та відсутності необхідності у проведенні судового засідання в режимі відеоконференції для надання додаткових пояснень, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_3 .
Щодо клопотання про застосування заходів процесуального примусу та повідомлення правоохоронних органів
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просить, зокрема, постановити ухвалу про стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у дохід державного бюджету штрафу в розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб за зловживання процесуальними правами, а також повідомити правоохоронні органи про надання зазначеними особами завідомо недостовірних доказів із метою введення суду в оману.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з частиною четвертою статті 44 ЦПК України суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
У пункті 2 частини першої статті 148 ЦПК України передбачено право суду постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу, зокрема у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
Водночас саме собою подання учасником справи доказів, які інша сторона вважає недостовірними, незгода з процесуальною позицією іншого учасника справи, змістом поданих ним заяв чи доказів, а також недоведеність обставин, на які він посилався, не свідчать безумовно про зловживання процесуальними правами та не є достатньою підставою для застосування штрафу.
Застосування заходів процесуального примусу за зловживання процесуальними правами передбачає встановлення судом конкретних дій відповідного учасника справи, які за своїм характером виходять за межі добросовісного здійснення процесуальних прав та спрямовані на перешкоджання здійсненню судочинства або мають іншу мету, несумісну із завданням цивільного судочинства.
Обґрунтовуючи клопотання, ОСОБА_3 посилається на те, що докази, подані заявником та її представниками, є завідомо недостовірними та були подані з метою введення суду в оману, що, на його думку, свідчить про зловживання процесуальними правами.
Разом із тим наведені ОСОБА_3 доводи переважно ґрунтуються на його власній оцінці поведінки інших учасників справи, мотивів їх звернення до суду та достовірності поданих ними доказів. Та обставина, що суди першої та апеляційної інстанцій не погодилися з доводами заявника та відмовили у задоволенні заяви про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, сама собою не свідчить про завідомо недобросовісний характер її процесуальної поведінки або умисне введення суду в оману.
Крім того, встановлення в межах касаційного перегляду нових фактичних обставин щодо того, чи були конкретні докази завідомо недостовірними, ким саме та з якою метою вони були створені або подані, якщо такі обставини не встановлені судами попередніх інстанцій, виходить за межі повноважень Верховного Суду як суду касаційної інстанції.
Матеріали справи та наведені у клопотанні обставини не дають достатніх підстав для висновку про вчинення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дій, які у розумінні статті 44 ЦПК України становлять зловживання процесуальними правами та зумовлюють необхідність застосування до них штрафу, передбаченого статтею 148 ЦПК України.
Щодо вимоги про повідомлення правоохоронних органів України про надання зазначеними особами завідомо недостовірних доказів Верховний Суд вважає, що наведені ОСОБА_3 твердження про протиправність їхніх дій та спрямованість таких дій на введення суду в оману не підтверджені встановленими у цій справі обставинами, які б давали суду достатні підстави для відповідного реагування.
Саме собою припущення учасника справи про наявність у діях інших учасників ознак кримінального правопорушення не покладає на суд обов`язку повідомляти правоохоронні органи, якщо під час розгляду справи суд не встановив обставин, які об`єктивно свідчили б про наявність таких ознак.
За таких обставин клопотання ОСОБА_3 про стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 штрафу за зловживання процесуальними правами та повідомлення правоохоронних органів задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року залишити без змін.
У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про застосування до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заходу процесуального примусу у вигляді штрафу за зловживання процесуальними правами та повідомлення правоохоронних органів про надання ними завідомо недостовірних доказів відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:Є. В. ПетровА. І. ГрушицькийІ. В. Литвиненко
