КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 826/5737/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Шурко О.І.
У Х В А Л А
Іменем України
02 березня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Шурка О.І.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,
при секретарі Дуденкові О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Київської міської ради на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання протиправним рішення, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА _2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради, в якому з урахування зменшення позовних вимог просив: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10 березня 2016 року №212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд"; вирішити питання про розподіл судових витрат, шляхом стягнення з місцевого бюджету Київської міської ради на користь позивача витрат на правову допомогу, які складають 4 409,60 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволені позовних вимог.
Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 через уповноваженого представника звернувся до Київської міської ради із клопотанням від 30 листопада 2015 року, в якому просив надати згоду на розробку проекту землевідводу земельної ділянки НОМЕР_1 відповідно до графічного матеріалу (кадастрового кварталу НОМЕР_2 згідно містобудівного кадастру Києва), орієнтованим розміром до 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
До вказаного клопотання позивач додав копії наступних документів: графічні матеріали; копію паспорта та ідентифікаційного коду; копію довіреності.
За результатами розгляду клопотання ОСОБА_2, на пленарному засіданні І сесії VІІІ скликання Київської міської ради прийнято рішення від 10 березня 2016 року №212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".
Зміст оскаржуваного рішення свідчить, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою мотивована наступним: відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України немає згоди землекористувачів (архівні довідки Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 27 березня 2008 року №314, від 12 травня 2015 року №06-04/534, від 08 квітня 2014 року №06-04/514), зважаючи на категоричну вимогу органу самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Жуляни" міста Києва від 04 січня 2016 року ¹1/1 щодо недопущення відведення земельних ділянок, якими вони користуються, іншим громадянам.
Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним, оскільки ОСОБА_2 дотримано встановленого Законом порядку для реалізації права на погодження місця розташування земельної ділянки та одержання дозволу на розроблення документації із землеустрою, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відмова Київської міської ради у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки суперечить нормам Земельного кодексу України, а тому рішення Київської міської ради від 10 березня 2016 року №212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд" підлягає скасуванню
З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <�…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <�…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
За змістом частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У пункті 1 частини 2 статті 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до частини першої ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції розглянувши спір по суті, не встановив, що спір стосується права власності на земельну ділянку, а отже існує спір про право.
У справі спір стосується не тільки правомірності рішення відповідача від 10 березня 2016 року №212/212, але й і фактичного набуття права власності на земельну ділянку особами та володіння нею.
Згідно норм чинного законодавства України, захист вказаних прав, враховуючи суб'єктний склад учасників процесу, стосовно права користування земельною ділянкою здійснюється в порядку цивільного судочинства.
Так, ст. 15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобіганню вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших передбачених законом способів.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є право на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у межах норм безоплатної приватизації орієнтовною площею 0,10 га в межах міста Києва.
Зазначений спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, може бути розглянуто за правилами КАС.
Аналогічний висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2014 року (справа № 21-544а14).
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Викладене, на думку колегії, свідчить про необхідність закриття провадження по справі.
Отже, доводи апеляційної скарги та апелянта частково спростовують висновки суду першої інстанції та постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 157, 160, 195, 196, 198, 200, 203, 205, 206 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Київської міської ради - задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року - скасувати, провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання протиправним рішення - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий :
Судді :
Повний текст ухвали виготовлено 07.03.2017.
Головуючий суддя Шурко О.І.
Судді: Степанюк А.Г.
Василенко Я.М.
