ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/5737/16 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2018 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді: Чаку Є.В.
суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.
за участю секретаря: Муханькової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Київської міської ради на постанову Окружного адміністративного суду міста Києві від 25 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання протиправним рішення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києві з адміністративним позовом до Київської міської ради, та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просив: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10 березня 2016 року № 212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд"; вирішити питання про розподіл судових витрат, шляхом стягнення з місцевого бюджету Київської міської ради на користь позивача витрат на правову допомогу, які складають 4 409,60 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києві від 25 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 10 березня 2016 року №212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".
Крім того, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав Київську міську раду повторно розглянути клопотання позивача від 30 листопада 2015 року (зареєстроване 30 листопада 2015 року за вхідним № 08/М-11690) з урахуванням висновків даної постанови. Присуджено з Державного бюджету України на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 960,80 грн. (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят гривень вісімдесят копійок), з яких 551,20 грн. - судовий збір, 4 409,60 грн. - витрати на правову допомогу, за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 19 січня 2017 року заяву представника ОСОБА_2 про виправлення описки задоволено. Виправлено описки, допущені у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року, наступним чином: виключено із пункту 4 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року слова "…з Державного бюджету України…"; доповнено резолютивну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року пунктами 5 та 6 такого змісту:
"5. Встановити Київській міській раді строк у десять днів з дня набрання постановою законної сили для подання звіту про виконання постанови.6. Попередити Київську міську раду про можливість застосування заходів, передбачених частиною другою статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України".
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року апеляційну скаргу Київської міської ради задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 листопада 2016 року скасовано, провадження у справі закрито.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
16 жовтня 2018 року у зв'язку з ліквідацією Київського апеляційного адміністративного суду справу було передано на розгляд судді Шостого апеляційного адміністративного суду Чаку Є.В.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що відповідно до архівної довідки від 15.04.1994 №309 земельна ділянка на яку претендує позивач належить членам родини ОСОБА_3 На думку апелянта судом безпідставно зазначено, що зазначені громадяни не є землекористувачами земельної ділянки на яку претендує позивач, і їх згода на вилучення не передбачена нормами Земельного кодексу України. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зобов'язав Київську міську раду повно розглянути на пленарному засіданні сесії Київської міської ради клопотання, оскільки клопотання було розглянуто відповідно до норм чинного законодавства та прийнято рішення від 10.03.2016 року №212/212.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, 30 листопада 2015 року представник позивача звернувся до Київської міської ради з клопотанням про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованим розміром до 0,10 га., з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будинку і господарських споруд (присадибна ділянка). До клопотання позивачем додано: графічні матеріали, копії паспорту та ідентифікаційного номера, копію довіреності.
10 березня 2016 року рішенням Київської міської ради №212/212 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у Солом'янському районі м. Києва орієнтовною площею 0,10 га. (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним, оскільки відповідачем не надано доказів того, що земельна ділянка, отримати у власність яку має намір позивач, перебуває в користуванні інших осіб.
Стаття 116 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
За приписами норм частин 6 і 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином, у вказаній частині статті 118 Земельного кодексу України, наведений не тільки вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, але й закріплено принцип «мовчазної згоди», згідно з яким зацікавлений громадянин має право розпочати виготовлення проекту землеустрою після спливу місячного терміну з моменту отримання органом місцевого самоврядування відповідного клопотання.
Згідно з частинами 8, 9 і 10 статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статті 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів вважає, що питання безоплатної передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, тобто Київської міської ради, а тому посилання апелянта на те, що судом першої інстанції протиправно не залучено Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є необґрунтованими.
Як вбачається зі змісту спірного рішення Київської міської ради, останнє мотивоване тим, що відповідно до п. 6 ст. 118 Земельного кодексу України заявником не додано згоду землекористувача, а також відповідно до вимоги організації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва від 04 січня 2016 року № 1/1 щодо недопущення відведення земельних ділянок, якими користуються мешканці мікрорайону «Жуляни», іншим громадянам.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з архівною довідкою виконавчого комітету Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 309 земельна ділянка площею 0,40 га, на яку претендує позивач, належала гр. ОСОБА_3 та його родині.
Так, ще до включення в межі міста Києва село Жуляни знаходилося в Києво-Святошинському районі Київської області в межах землекористування радгоспу «Совки», де переважно працювали мешканці села Жуляни.
Відповідно до наказів директора радгоспу «Совки» та рішення загальних зборів сільськогосподарської артілі «Комуніст» членам радгоспу було надано земельні ділянки у користування, що підтверджується архівними довідками та копіями наказів.
Члени родин власників домоволодінь мікрорайону Жуляни оформляють право власності на залишки земельних ділянок, площа яких складає понад 0,10 га безоплатної приватизації за нотаріально-посвідченою згодою цих власників в порядку відведення.
Частина земельної ділянки зазначеної на схемі є надлишками земельної ділянки на АДРЕСА_1 переданої рішенням Київської міської ради від 09 липня 2009 року №986/2042 у спільну часткову власність громадянам ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, згідно державних актів на право власності від 19 липня 2012 року №06-7-06464, № 06-7-06464 за громадянином ОСОБА_3 була закріплена земельна ділянка площею 0,40 га на АДРЕСА_1, на яку розроблявся проект землеустрою щодо відведення її громадянці ОСОБА_8
25 грудня 2015 року ОСОБА_7 подала заяву про те, що земельною ділянкою на вул.Луговій 61 її сім'я користується понад 50 років та категорично заперечує проти передачі її у власність будь-кому.
Відповідно до листа Органу самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Жуляни» м. Києва №l/1 від 04 січня 2016 року, земельну ділянку на яку претендує позивач використовують інші особи та мають намір узаконити своє право відповідно до норм 3eмельного кодексу України. Крім того, жителі мікрорайону просили вжити заходів щодо недопущення незаконного захвату земельних ділянок мікрорайону «Жуляни».
Отже, фактичною обставиною відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою є перебування такої земельної ділянки у користування третьої особи.
Проте, чинним законодавством не передбачено право міської ради відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України, в тому числі не передбачено й прийняття рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв'язку з наміром відведенням земельної ділянки іншій особі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року №545/808/17.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які документи (державний акт або договір оренди), які належним чином посвідчують право користування ОСОБА_7 саме земельною ділянкою на яку претендує позивач.
Крім того, відповідачем не надано належних доказів того, що земельна ділянка на яку претендує позивач, використовується третіми особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Так, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено наявність фактичних та юридичних підстав для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що визначена відповідачем підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідає вимогам ст. 118 Земельного кодексу України.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Київської міської ради від 10 березня 2016 року № 212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_2 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" є протиправним та підлягає скасуванню.
Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав Київську міську раду повторно розглянути клопотання позивача від 30 листопада 2015 року (зареєстроване 30 листопада 2015 року за вхідним № 08/М-11690) з урахуванням висновків даної постанови.
Також в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що нормами законодавства визначений вичерпний перелік видів правової допомоги, надання якої компенсується за рахунок суб'єкта владних повноважень, втім до нього не входять складання тексту позовної заяви фахівцем, який надає правову допомогу.
Колегія суддів вважає необґрунтованими такі посилання апелянту з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України; тут і надалі наводиться в редакції, яка була чинна на час ухвалення оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на правову допомогу (пункт 1 частини третьої цієї ж статті).
Стаття 90 КАС України визначає, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Порядок розподілу судових витрат визначено статтею 94 КАС України.
Так, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 94 КАС України).
Частиною 3 ст. 90 КАС України визначено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Згідно ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 № 4191-VI (далі - Закон № 4191-VI): розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач уклав з ФОП ОСОБА_9 договір про надання правової допомоги від 28 березня 2016 року №28/03-1. Згідно з актом виконаних робіт від 01 квітня 2016 року позивачу надано правову допомогу щодо складання позовної заяви в об'ємі 8 годин, вартістю 551,20 грн. за годину, всього 4 409,60 грн.
Згідно наявної у матеріалах справи квитанції від 28 березня 2016 року, позивач сплатив на рахунок ФОП ОСОБА_9 4 409,60 грн.
З огляду на викладене, враховуючи положення зазначених норм, виходячи з фактично витраченого представником позивача часу на складання адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення судових витрат на правову допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради на користь ОСОБА_2 на суму 4409,60 грн.
Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Київської міської ради - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києві від 25 листопада 2016 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлений 18.12.2018 року.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: В.В. Файдюк
Є.І. Мєзєнцева
