Постанова
Іменем України
20 червня 2018 року
м. Київ
справа № 537/4259/15-ц
провадження № 61-5785св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., КурилоВ. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
представник позивача - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
представник відповідача - ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 червня 2016 року в складі судді Дядечко І. І. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2016 року в складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Винниченка Ю. М., Одринської Т. В.,
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 12 квітня 2008 року між ним, як інвестором, та ОСОБА_5, як підрядником, було укладено договір НОМЕР_1 про пайову участь у будівництві житлового будинку АДРЕСА_1, відповідно до умов якого забудовник приймає пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_2 Полтавської області. Плановий термін введення будинку в експлуатацію -
IV квартал 2008 року, вартість 1 кв. м загальної площі разом із вартістю відповідної частини земельної ділянки на момент укладення договору складає 950,00 доларів США. Загальна вартість житлового будинку, без оздоблення робіт на момент укладення договору складає приблизно 223 250,00 доларів США. Також, відповідно до умов вказаного договору інвестор зобов'язаний у визначені договором строки перераховувати відповідачу погоджену сторонами суму коштів, а підрядник зобов'язаний у погоджені сторонами строки після здачі житлового будинку в експлуатацію, надати позивачу всі необхідні документи для наступного оформлення квартири у власність. Фінансування пайового будівництва здійснюється кожен місяць до 15 числа (з 15 квітня 2008 року до
15 листопада 2008 року) у розмірі 10 000,00 доларів США, а решта суми, що залишається, сплачується позивачем по факту виготовлення технічної документації органами бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) за ціною квадратного метра, передбаченою пунктом 1.6 договору у доларах США за курсом Національного Банку України (далі - НБУ), діючого на момент внесення відповідної суми. Крім того, відповідно до умов вказаного договору загальна та житлова площа може коригуватися в процесі будівництва і є остаточною після виготовлення технічної документації органами БТІ.
Посилаючись на те, що сторонами не були погоджені істотні умови договору, зокрема щодо зазначення предмету договору, який неможливо ідентифікувати, оскільки в договорі зазначено лише приблизну площу квартири, яка фактично змінилася та відповідно до інформаційної довідки від 09 вересня 2015 року складає 273,2 кв. м, а також договір містить приблизну ціну усього житлового будинку, яка не може бути орієнтовною, а повинна бути конкретно визначеною, позивач вважає з цих підстав договір не укладеним у зв'язку із чим у відповідності до вимог статті 1212 ЦК України, отримані відповідачем
від позивача грошові кошти у розмірі 60 000,00 доларів США та 50 000,00 грн повинні бути повернутими позивачу.
З урахуванням викладеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_5 на його користь грошові кошти, сплачені ним за договором про пайову участь у будівництві житлового будинку АДРЕСА_1 від 12 квітня 2008 року НОМЕР_1 у розмірі 60 000,00 доларів США та 50 000,00 грн, як такі, що набуті ОСОБА_5 без достатньої правової підстави.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 06 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2016 року, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договором про пайову участь у будівництві житлового будинку АДРЕСА_1 від 12 квітня 2008 року НОМЕР_1 у розмірі 60 000,00 доларів США, що за курсом гривні до іноземної валюти станом на 06 червня 2016 року складає 1 500 000,00 грн та 50 000,00 грн, які були набуті ОСОБА_5 без достатньої правової підстави.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскаржуваний договір є таким, що не відбувся, а саме не укладеним, оскільки не містить істотних умов договору підряду, зокрема предмет договору не є чітко визначеним, не містить основних параметрів об'єкту будівництва, при цьому квартири, які містяться в побудованому будинку, мають майже однакову площу. А тому, у зв'язку із тим, що відсутні договірні правовідносини між сторонами, вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів згідно із положеннями статті 1212 ЦК України є обґрунтованими.
31 серпня 2016 рокуОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального правапросила скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Разом з тим, заявником заявлено клопотання про зупинення виконання рішення
Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 червня 2016 року до закінчення касаційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи повністю не встановлені. Належним чином не перевірені надані докази у справі та не надано належної оцінки доказам у справі. Також, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою клопотання про застосування до правовідносин, що виникли між сторонами, строку позовної давності.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
05 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами установлено, що 12 квітня 2008 року між сторонами укладено договір про пайову участь у будівництві житлового будинку від 12 квітня 2008 року НОМЕР_1 (далі - договір), відповідно до умов якого ОСОБА_3, як інвестор, зобов'язувався прийняти пайову участь у будівництві квартири АДРЕСА_1 та у визначені даним договором строки перерахувати підряднику погоджену сторонами суму коштів згідно графіка перерахування коштів, а підрядник зобов'язувався у погоджені сторонами строки після здачі житлового будинку в експлуатацію, надати інвестору всі необхідні документи для наступного оформлення вказаної квартири.
Відповідно до пункту 1.4 вказаного договору плановий термін введення будинку в експлуатацію IV квартал 2008 року.
Пунктом 1.5 договору передбачено, що інвестор отримує квартиру НОМЕР_1 лише за умови інвестування 100 % загальної площі цієї квартири в житловому будинку. Відповідно до пункту 1.6 вартість 1 кв. м загальної площі житла разом з вартістю відповідної частини земельної ділянки на момент укладення договору складає 950,00 доларів США.
Пунктом 1.7 договору передбачено, що загальна вартість житлового будинку АДРЕСА_1, без оздоблюваних робіт на момент укладення цього договору складає приблизно 223 250,00 доларів США.
Пунктом 3 договору передбачено порядок фінансування інвестором пайового будівництва, відповідно до якого інвестор щомісяця у термін до 15 числа кожного місяця, починаючи з 15 квітня 2008 року по 15 листопада 2008 року включно, зобов'язаний вносити по 10 000 доларів США, решту суми зобов'язаний сплатити за фактом виготовлення технічної документації за ціною квадратного метра, вказаного у договорі.
Відповідно до пункту 3.2 договору загальна та житлова площі встановлені по проектному рішенню, що вказані у Додатку № 1 до цього договору. Вони можуть корегуватися в процесі будівництва і є остаточними після виготовлення технічної документації органами БТІ.
Також, умовами договору врегульовано відповідальність сторін, настання форс-мажорних обставин, порядок вирішення спорів, термін дії та інші умови.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти, сплачені ним за договором від 12 квітня 2008 року НОМЕР_1 про пайову участь в будівництві житлового будинку, як такі, що були набуті без достатньої правової підстави на підставі статті 1212 ЦК України.
Разом з тим, загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другоюстатті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604- 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно.
За таких обставин, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов передчасного висновку про задоволення позову з підстав, передбачених статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог, враховуючи те, що доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання не надано, а тому правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлено, а тому судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 389, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області
від 06 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області
від 25 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення судів попередніх інстанцій втрачають законну силу та у подальшому виконанню не підлягають.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В.М. Коротун
В.І. Крат
В.П. Курило
