Провадження № 2/537/69/2019
Справа № 537/4259/15-ц
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06.06.2019 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі: головуючої судді Зоріної Д.О., при секретарі Маслій М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (представник ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 (представник ОСОБА_4 ) про стягнення грошових коштів, -
ВСТАНОВИВ :
23 вересня 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області із позовом, згідно якого просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь грошові кошти за договором № 3 від 12 квітня 2008 року про пайову участь в будівництві житлового будинку у АДРЕСА_1 , у розмірі 60 000,00 дол. США та 50 000,00 грн. 00 коп., а також стягнути на його користь судовий збір в розмірі 3 654 грн. 00 коп.
Позовні вимоги мотивовано відмовою виконання відповідачем пункту 2.2.1 зазначеного вище Договору, яким передбачено право позивача на дострокове розірвання останнього та повернення підрядником, в даному випадку відповідачем, внесеним інвестором коштів з утриманням 15 % неустойки від сплаченої суми в строк до двох місяців після здачі будинку в експлуатацію.
Протягом судового розгляду позивач неодноразово змінював та уточнював первісні позовні вимоги і остаточно в заяві про зміну позовних вимог в редакції від 18.05.2016 (а.с. 180-183 т.1) прохав суд ухвалити рішення яким стягнути з відповідача первісно заявлений розмір шкоди, однак змінивши при цьому підставу звернення до суду, посилаючись на порушення відповідачем вимог статті 1212 ЦК України в частині набуття останнім коштів, які саме позивач прохає стягнути за рішенням суду, без достатніх на то правових підстав.
Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 6 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25 липня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задоволено.
20 червня 2018 року постановою Верховного Суду зазначенні вище рішення суддів першої та апеляційної інстанції було скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав передчасності зробленого зазначеними вище судами висновку застосування при врегульовані спірних правовідносин вимог статті 1212 ЦК України, на яку позивач посилався як на підставу позовних вимог.
Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 26 липня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
17.09.2018 позивачем поза межами судового засідання, через канцелярію суду було подано заяву про зміну підставу позову в якій останній із врахуванням позиції Верховного суду підтримуючи позовні вимоги, прохає суд постановити рішення про стягнення спірних коштів з інших правових підстав ніж ті, що були визначенні останнім, при первісному судовому розгляді, обґрунтовуючи свою заяву захистом прав позивача у зв`язку зі зміною фактичних обставин справи.
11 грудня 2018 року ухвалою суду підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кузнєцов О.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити останні з підстав викладених у позовній заяві в редакції від 17 вересня 2019 року.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник адвокат Єрмоленко І.В. в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не надали до суду пояснень про причини неявки. Відповідно до наявного в матеріалах справи відзиву на позовну заяву, позовні вимоги не визнали з підстав пропущення позивачем строків давності звернення до суду з відповідними позовними вимогами, якій на думку останніх потрібно відраховувати з 31 грудня 2008 року, так як починаючи з цієї дати позивач зволікав з виконанням умов договору та відмовився від подальшого його виконання в односторонньому порядку.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторони відповідача на підставі пояснень представника позивача та письмових матеріалів справи.
Суд, вислухавши думку представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кузнєцова О.М., дослідивши, вивчивши та проаналізувавши письмові матеріали справи, приходить до наступних висновків.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючі правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 4 статті 49 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею. Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Відповідно до наведеної вище хронології внесення позивачем неодноразових змін та доповнень до первісно поданої заяви в редакції 23.09.2015, суд, із врахуванням вимог статті 49 ЦПК України якою встановлені обмеження щодо зміни предмету та підстав позову, які може прийняти суд першої інстанції після направлення справи на новий судовий розгляд, суд вважає такими що відповідають визначеному цивільно-процесуальному законодавству порядку надання змін до первісного позову, саме позовні вимоги в редакції 18.05.2016 (а.с. 180-183 т.1)
Суд вважає помилковим твердження позивача, що внесення останнім відповідних змін в редакції 17.09.2018 обумовлені виключно захистом його прав у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, оскільки постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року не є в розумінні вимог чинного цивільно процесуального законодавства такою обставиною.
Окрім того, суд розцінює звернення позивача із заявою про зміну підстав позову як спробу сторони позивача фактично виправити помилки, визначені в первісній позовній заяві, шляхом поданої до суду заяви про зміну підстав позову, оскільки в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року суд чітко вказав про те, що позивач у первісному позові як на підставу своїх вимог посилався на норми статті 1212 Цивільного кодексу України, яка може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена абу була відсутня взагалі, при цьому доказів визнання укладеного правочину недійсним або його розірвання не надав, а тому правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права.
За викладених вище обставин, суд розглянувши позовні вимоги ОСОБА_1 викладені останнім в редакції 18.05.2016, вислухавши пояснення сторін, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, встановив наступне.
12 квітня 2008 рок між сторонами укладено договір №3 про пайову участь у будівництві житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_1 як інвестор зобов`язувався прийняти пайову участь у будівництві квартири № ,загальною площею АДРЕСА_3 , та у визначені даним договором строки перерахувати підряднику погоджену сторонами суму коштів згідно графіка перерахування коштів, а підрядник зобов`язувався у погоджені сторонами строки після здачі житлового будинку в експлуатацію, надати інвестору всі необхідні документи для наступного оформлення квартири.
Відповідно до пункту 1.4 вказаного договору, плановий термін введення будинку в експлуатацію ІV квартал 2008 року.
Пунктом 1.5 договору передбачено, що інвестор отримує квартиру № 3 лише за умови інвестування 100 % загальної площі цієї квартири в житловому будинку.
Відповідно до пункту 1.6 договору, вартість 1 кв.м загальної площі житла разом з вартістю відповідної частини земельної ділянки на момент укладення договору складає 950, 00 дол. США.
Відповідно до пункту 1.7 договору, загальна вартість житлового будинку АДРЕСА_1 без оздоблювальних робіт на момент укладення цього договору складає приблизно 223 250, 00 дол. США.
Пунктом договору передбачено порядок фінансування інвестором пайового будівництва, відповідно до якого інвестор у термін до 15 числа 2008 року по 15 листопада 2008 року включно, зобов`язаний вносити по 10 000 дол. США, решту суму зобов`язаний сплатити за фактом виготовлення технічної документації за ціною квадратного метра, вказаного у договорі. Відповідно до пункту 3.2 договору, загальна та житлова площі встановлені про проектному рішенню, що вказані у Додатку №1 до цього договору; вони можуть корегуватися в процесі будівництва і є остаточними після виготовлення технічної документації органами БТІ.
Також умовами договору врегульовано відповідальність сторін, настання форс - мажорних обставин, порядок вирішення спорів, термін дії та інші умови.
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти, сплачені ним за договором від 12 квітня 2008 року № 3 про пайову участь в будівництві житлового будинку, як такі, що були набуті без достатньої правової підстави на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Водночас, загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені нормами 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`зку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Вiдповiдно до частини 1 пункту 1, частини 2ї статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України , цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною 1 статті202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно із частинами першою та другоюстатті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604- 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що він є сином відповідача ОСОБА_3 та йому відомо про укладений 12 квітня 2008 року між останньою та позивачем ОСОБА_1 договору. Свідок зазначив, що з боку ОСОБА_3 умови договору були виконані, однак ОСОБА_1 не сплатив в повному обсязі суму погоджених договором коштів, оскільки в нього були фінансові труднощі. Документація щодо переоформлення квартири була готова. ОСОБА_5 також пояснив, що в серпні - вересні 2008 року він був присутній при розмовах щодо оформлення прав власності на квартиру, однак у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 умов договору щодо фінансування право власності на квартиру за позивачем оформлено не було.
За таких обставин, суд вважає відсутніми підстави для задоволення позову, оскільки доказів визнання укладеного правочинну недійсним або його розірвання позивачем до суду не надано, а тому правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України, у зв`язку із іми в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів слід відмовити.
Керуючись статтями 2, 5, 10, 13, 49, 76, 77, 81, 133, 141, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, -
УХВАЛИВ :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ) про стягнення грошових коштів - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 14 червня 2019 року.
Суддя : Д.О. Зоріна
