Постанова
Іменем України
26 червня 2019 року
м. Київ
справа № 761/556/17
провадження № 61-39317св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Максіс Лімітед»,
треті особи: Публічне акціонерне товариство «Артем-Банк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Мрія», Товариство з обмеженою відповідальністю «Під-Ключ», Приватне підприємство «Під Ключ»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Свиридовського Олександра Анатолійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року у складі судді Макаренко І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіс Лімітед» (далі - ТОВ «Максіс Лімітед»), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Артем-Банк» (далі - ПАТ «Артем-Банк»), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус Київського МНО) Журавльова Л. М., Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Мрія» (далі - ТОВ «ВБК «Мрія»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Під-Ключ» (далі - ТОВ «Під-Ключ»), Приватне підприємство «Під Ключ» (далі - ПП «Під Ключ»), про встановлення ідентифікаційних ознак та витребування майна з незаконного володіння, посилаючись на те, що на підставі укладених між ним та ПП «Під Ключ» договору купівлі-продажу майнових прав від 14 травня 2008 року № 36/53нп/щ та додаткової угоди від 23 квітня 2014 року № 1 до цього договору він є власником нежитлового приміщення, розташованого в об`єкті капітального будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: № НП - 53, № в бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) - АДРЕСА_1, загальна площа - 157,2 кв. м, поверх - 3, секція - 4. Однак посадовими особами ТОВ «ВБК «Мрія» і ПАТ «Артем-Банк» було протиправно здійснено реєстрацію права власності на належний йому об`єкт нерухомості за ТОВ «Максіс Лімітед». Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив: встановити, що нежитлове приміщення, інформація про яке 06 червня 2016 року була внесена приватним нотаріусом Київського МНО Журавльовою Л. М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та до Реєстру прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 945301880000 як про об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , із зазначенням власника ТОВ «Максіс Лімітед», та приміщення, майнові права на яке належать йому за договором купівлі-продажу майнових прав від 14 травня 2008 року № 36/53нп/щ, інформація про яке 28 липня 2016 року була внесена приватним нотаріусом Київського міського округу Петровою Т. М. за реєстраційним номером 988665580000 як про об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна з дійсною нумерацією та ідентифікаційними ознаками (адреса похідного об`єкта другого рівня) - нежитлове приміщення АДРЕСА_1; витребувати з незаконного володіння ТОВ «Максіс Лімітед» нежитлове приміщення, яке зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки саме ним були придбані майнові права на це нерухоме майно за договором купівлі-продажу майнових прав від 14 травня 2008 року № 36/53нп/щ.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Свиридовського О. А. залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. ОСОБА_2 не доведено, що нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , право власності на яке було зареєстровано за ТОВ «Максіс Лімітед», та приміщення, майнові права на яке належать йому за договором купівлі-продажу майнових прав від 14 травня 2008 року № 36/53нп/щ, є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У грудні 2018 року представник ОСОБА_2 - адвокат Свиридовський О. А. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що через відмову місцевого суду допитати свідків, витребувати оригінал технічного паспорта та у зв`язку з ненадання відповідачем і третіми особами всіх необхідних документів щодо розташування спірного приміщення (його поверхових планів та експлікації), ОСОБА_2 був позбавлений можливості провести відповідну експертизу. Лише під час апеляційного розгляду справи позивачу вдалося отримати висновок будівельно-технічної експертизи від 12 жовтня 2018 року № 1-12/10, який суд апеляційної інстанції відмовився досліджувати та приєднати до матеріалів справи. Крім цього, місцевим судом не надано оцінки обставинам, які вже були встановлені рішеннями інших судів. Зокрема, в ухвалі Господарського суду Черкаської області від 04 квітня 2017 року у справі № 04/01/5026/1089/2011 про банкрутство ПП «Під Ключ» встановлено, що згідно з додатковою угодою від 10 жовтня 2007 року № 1 до договору генерального підряду на капітальне будівництво від 10 жовтня 2007 року № 69, укладеною між Комунальним підприємством «Житомирбудзамовник» (далі - КП «Житомирбудзамовник») (замовник) та ПП «Під Ключ» (генеральний підрядник), розрахунки з генеральним підрядником проводилися шляхом передачі майнових прав. Суди також не дали оцінки тій обставині, що ПАТ «Артем-Банк» продало ТОВ «Максіс Лімітед» майнові права на спірне приміщення через 6 років після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, хоча на той час вказані особи отримали лист від ТОВ «Під-Ключ», в якому повідомлялося, що це приміщення давно відчужене попереднім забудовником ПП «Під Ключ».
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва.
14 травня 2019 року справа № 761/556/17 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.
Судами встановлено, що 05 вересня 2006 року між Управлінням державної охорони України та КП «Житомирбудзамовник» було укладено договір про спільну діяльність, за яким сторони зобов`язалися шляхом об`єднання зусиль, фінансових та матеріальних ресурсів, спільно діяти для досягнення загальної господарської мети: будівництва та введення в експлуатацію комплексу житлових будинків з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями за будівельною адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з протоколом розподілу (закріплення) площ в об`єкті будівництва в житлових будинках з вбудованими та прибудованими приміщеннями за будівельною адресою: вулиця Щербакова, 52 , місто Київ від 30 серпня 2007 року, який є додатком № 1 до вищевказаного договору, за КП «Житомирбудзамовник» були закріплені, зокрема квартири АДРЕСА_3-304, що розташовані на третьому поверсі четвертої секції житлового комплексу.
14 грудня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Артем-Банк» (далі - ТОВ «Артем-Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Артем-Банк»,як управителем, з однієї сторони, та Управлінням державної охорони України і КП «Житомирбудзамовник» як забудовником, з іншої сторони, було укладено договір № 1 про організацію спорудження об`єктів будівництва з використанням коштів фонду фінансування будівництва виду А за програмою будівництва об`єкта по АДРЕСА_1 (далі - Договір № 1), за яким забудовник зобов`язався збудувати за замовленням управителя об`єкти будівництва, ввести їх в експлуатацію та передати об`єкти інвестування довірителям, а управитель - здійснювати фінансування будівництва в порядку, визначеному регламентом фінансування будівництва за рахунок коштів фонду фінансування будівництва.
Договором на об`єкт будівництва від 14 грудня 2007 року, що є додатком № 2 до Договору № 1, погоджено, що при його укладенні забудовник передає управителю майнові права на об`єкти інвестування для подальшої передачі довірителям, які повністю проінвестують закріплені об`єкти інвестування.
14 грудня 2007 року між Управлінням Державної охорони України і КП «Житомирбудзамовник» як іпотекодавцями, з однієї сторони, та ТОВ «Артем-Банк» як іпотекодержателем, з іншої сторони, було укладено договір іпотеки № 2, на підставі якого з метою забезпечення належного виконання своїх зобов`язань за Договором № 1 іпотекодавці передають в іпотеку належні їм майнові права на об`єкт будівництва.
Переліком № 1 об`єктів інвестування (квартир), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується, що в іпотеку також були передані квартири АДРЕСА_3-304, які розташовані на третьому поверсі четвертої секції житлового комплексу.
18 жовтня 2012 року генеральний підрядник - ТОВ «Під-Ключ», що діяв на підставі договору генерального підряду на капітальне будівництво від 15 лютого 2010 року № 15/02, звернулося до управителя - ПАТ «Артем-Банк» з листом, в якому у зв`язку із внесенням змін до поверхових планів розміщення нежитлових приміщень у житловому будинку з вбудовано-прибудинковими приміщеннями та підземною автостоянкою по АДРЕСА_1 , просило відкоригувати нумерацію та площі нежитлових приміщень. При цьому ТОВ «Під-Ключ» надало відповідний перелік та оновлений том планування нежитлових приміщень, за якими квартири АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 , що розташовані на третьому поверсі четвертої секції житлового комплексу, були переобладнані в одне нежитлове приміщення під АДРЕСА_2 загальною площею 137,57 кв. м.
13 квітня 2016 року між ПАТ «Артем-Банк» як управителем та ТОВ «Максіс Лімітед» як довірителем було укладено договір № 881 про участь у фонді фінансування будівництва, за умовами якого довіритель зобов`язався передати управителю грошові кошти з метою отримання у власність об`єкта інвестування, а управитель - прийняти кошти за рахунок фонду фінансування будівництва у довірчу власність і здійснювати від свого імені за плату управління цими коштами в порядку та на умовах, передбачених правилами фонду фінансування будівництва. Згідно з пунктом 2.1.2 цього договору ТОВ «Максіс Лімітед» проінвестувало та закріпило за собою певні об`єкти, в тому числі нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , яке розташоване на третьому поверсі четвертої секції житлового комплексу по АДРЕСА_2 , вартість якого становила 1 538 600 грн.
На виконання умов указаного договору між ПАТ «Артем-Банк» та ТОВ «Максіс Лімітед» було укладено договір про відступлення майнових прав від 29 квітня 2016 року № 881.53 та затверджено акт звірки вимірів загальної площі від 30 травня 2016 року.
30 травня 2016 року ТОВ «Максіс Лімітед» разом із забудовником ТОВ «ВБК «Мрія» склали акт приймання-передачі нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 .
На підставі вищезазначених документів приватний нотаріус Київського МНО Журавльова Л. М. зареєструвала за ТОВ «Максіс Лімітед» право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_2, розташоване на третьому поверсі четвертої секції житлового комплексу по АДРЕСА_2 .
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що він є фактичним власником вищевказаного нежитлового приміщення.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Судами також встановлено, що 14 травня 2008 року між ОСОБА_2 як покупцем та ПП «Під Ключ» як продавцем було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 36/53нп/щ, а 23 квітня 2014 року - додаткову угоду № 1 до цього договору, за якими ПП «Під Ключ» зобов`язалося продати позивачу майнові права на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 ( в БТІ № АДРЕСА_1 ) по АДРЕСА_1 , які належать продавцю на підставі договору генерального підряду на капітальне будівництво від 10 жовтня 2007 року № 69.
Згідно з договором від 10 жовтня 2007 року № 69, укладеним між КП «Житомирбудзамовник» (замовник) та ПП «Під Ключ» (генеральний підрядник), ПП «Під Ключ» зобов`язалося збудувати та передати замовникові об`єкт будівництва за затвердженою проектною документацією, а КП «Житомирбудзамовник» - надати генеральному підряднику будівельний майданчик, проектно-кошторисну документацію, а в подальшому - прийняти закінчені роботи з будівництва об`єкта та оплатити їх.
Пунктом 10.8 вказаного договору визначено, що ПП «Під Ключ» не має права відчужувати об`єкт будівництва третім особам, передавати його в заставу, іпотеку та будь-яким іншим чином обтяжувати і розпоряджатися ним.
У відповіді від 21 жовтня 2016 року № 19/05-3216, наданій на адвокатський запит представника позивача, ПАТ «Артем-Банк» повідомило, що ПП «Під Ключ» не пов`язане будь-якими правовідносинами з фондом фінансування будівництва, які б давали цій юридичній особі право на реалізацію майнових прав на об`єкти інвестування (житлові та нежитлові приміщення), що знаходяться у житловому комплексі по АДРЕСА_1 .
Станом на день укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу майнових прав від 14 травня 2008 року № 36/53нп/щ на третьому поверсі четвертої секції житлового комплексу по АДРЕСА_1 були запроектовані та будувалися квартири АДРЕСА_3-304, а не нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , як зазначено в договорі.
Коригування нумерації і площ, в тому числі шляхом переобладнання вказаних квартир в одне нежитлове приміщення під АДРЕСА_2, відбулося у 2012 році у зв`язку із внесенням змін до поверхових планів розміщення нежитлових приміщень.
Згідно з листом Управління державної охорони України від 05 листопада 2015 року № 2/9/4-2020 станом на 05 листопада 2015 року нежитлове приміщення АДРЕСА_2 через фонд фінансування будівництва реалізовано не було, у зв`язку з чим Управління наполягало на його реалізації.
Протокольною ухвалою від 27 червня 2017 року суд зобов`язав позивача надати докази на підтвердження оплати вартості майнових прав за договором купівлі-продажу від 14 травня 2008 року №36/53нп/щ, загальна вартість яких становить 1 353 396,60 грн, що згідно з пунктом 2.1 цього договору є обов`язковою передумовою для набуття майнових прав на нежитлове приміщення.
На виконання вказаної ухвали суду ОСОБА_2 надав копії квитанцій до прибуткових касових ордерів, за якими сума коштів у розмірі 1 353 396,60 грн була ним перерахована ПП «Під Ключ» на виконання трьох різних договорів: договору від 14 травня 2008 року № 107 у розмірі 340 430,60 грн, договору від 12 травня 2010 року № 34/10-06 - 284 648 грн та договору від 19 листопада 2009 року № 215/11 - 728 318 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено підстав встановлення ідентифікаційних ознак спірного нежитлового приміщення та його права на витребування майна з чужого незаконного володіння.
Однак такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні судами норм матеріального права та порушенні норм процесуального права.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов`язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.
Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено право на справедливий суд.
З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96, ECHR 2002-X; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05).
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «правомірні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland) (заява № 12742/87); ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак в порушення вимог статей 89, 263-265 ЦПК України суд першої інстанції не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства, належним чином не перевірив доводів позивача про те, що ПП «Під Ключ» мало право укладати з ним договір купівлі-продажу майнових прав № 36/53нп/щ, на підтвердження чого він надав укладену між КП «Житомирбудзамовник» як замовником та ПП «Під Ключ» як генеральним підрядником додаткову угоду від 10 грудня 2007 року № 1 до договору генерального підряду на капітальне будівництво № 69 від 10 жовтня 2007 року, за якою пункт 10.8 договору, що передбачав відсутність у ПП «Під Ключ» права відчужувати об`єкт будівництва третім особам, передавати його в заставу, іпотеку та будь-яким іншим чином обтяжувати та розпоряджатися об`єктом будівництва, був виключений. Також судом не дано оцінки наявним в матеріалах справи: акту приймання-передачі майна від 11 квітня 2008 року, за яким на підставі вищевказаного договору підряду КП «Житомирбудзамовник» передало, а ПП «Під Ключ» прийняло майнові права на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 в рахунок оплати наданих послуг та поставлених матеріалів на об`єкт будівництва; листам ТОВ «Під-Ключ» від 13 серпня 2015 року та від 17 червня 2016 року, адресованим голові правління ПАТ «Артем-Банк», в яких товариство просило взяти до уваги вже наявні акти приймання-передачі майнових прав на об`єкти нерухомості, в тому числі на нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , та вважати їх такими, що не підлягають реалізації через фонд фінансування будівництва. Крім цього, посилаючись на те, що позивачем надано копії квитанцій до прибуткових касових ордерів, за якими сума коштів у розмірі 1 353 396,60 грн була ним перерахована ПП «Під Ключ» на виконання трьох різних договорів, місцевий суд не дослідив та не перевірив надані ОСОБА_2 докази на підтвердження сплати цих коштів саме за договором купівлі-продажу майнових прав від 14 травня 2008 року № 36/53нп/щ, що не заперечувалося ТОВ «Під-Ключ», зокрема довідку від 12 червня 2009 року № 148, акт приймання-передачі майнових прав від 12 червня 2009 року, акт про здійснення остаточних розрахунків від 23 квітня 2014 року № 82, акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 23 квітня 2014 року. Також судом не встановлено, чи мало ТОВ «ВБК «Мрія» повноваження на підписання акта приймання-передачі спірного нежитлове приміщення ТОВ «Максіс Лімітед» та чи взагалі за ним був закріплений цей об`єкт нерухомого майна з урахуванням умов договору від 21 липня 2015 року, укладеного між ТОВ «Під-Ключ» та ТОВ «ВБК «Мрія», та додатку № 2 до нього.
Посилаючись на недоведеність ОСОБА_2 того, що нежитлове приміщення АДРЕСА_2 , право власності на яке було зареєстровано за ТОВ «Максіс Лімітед», та приміщення, майнові права на яке належать йому за договором купівлі-продажу майнових прав від 14 травня 2008 року № 36/53нп/щ, є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна, місцевий суд залишив поза увагою той факт, що встановлення зазначених обставин потребує спеціальних знань, тобто всупереч вимогам частини п`ятої статті 12 ЦПК України не роз`яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, не попередив сторін про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і здійснення їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, зокрема щодо необхідності призначення у справі відповідної судової експертизи.
Крім цього, зробивши висновок про те, що спірне майно, про витребування якого заявлено позов, було набуте відповідачем на підставі укладеного з ПАТ «Артем-Банк» як управителем договору про участь у фонді фінансування будівництва від 13 квітня 2016 року № 881, який в установленому законом порядку не був визнаний недійсним, місцевий суд не врахував, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав без визнання угод щодо спірного майна недійсними.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, що забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого судового рішення.
В порушення вимог статей 367, 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують ці доводи, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Зокрема, апеляційний суд не спростував доводів позивача про те, що договір купівлі-продажу майнових прав від 14 травня 2008 року № 36/53нп/щ є документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, де він виступає інвестором, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення Закону України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність».
Також суд не спростував аргументів заявника про те, що після введення об`єкта будівництва в експлуатацію ПАТ «Артем Банк» не мало права відчужувати ТОВ «Максіс Лімітед» майнові права на спірне приміщення, в тому числі через те, що ці права йому ніколи не належали.
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, наприклад, якщо новий доказ з`явився після розгляду справи судом першої інстанції або раніше був недоступний заявнику. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні по суті спору.
Заявляючи в суді апеляційної інстанції клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку будівельно-технічної експертизи, складеного після вирішення справи місцевим судом, та його дослідження в судовому засіданні, позивач посилався на те, що у зв`язку з ненаданням третіми особами повного пакету документів, які стосувалися спірного майна, він не мав можливості надати такий висновок місцевому суду.
Відмовляючи в задоволенні вказаного клопотання, апеляційний суд мотивував своє рішення лише тим, що вказаний доказ не був предметом дослідження в суді першої інстанції. Проте в порушення норм процесуального права суд не врахував, що такий доказ може мати виключне значення для правильного вирішення справи.
Те ж саме стосується відмови апеляційного суду в задоволенні заявленого стороною позивача письмового клопотання про призначення технічної будівельної експертизи для з`ясування питання про ідентифікацію спірного об`єкта нерухомого майна.
Таким чином, суди попередніх інстанцій не встановили повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірили доводів та не дослідили належним чином наданих сторонами доказів і дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.
В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення в цій справі.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.
Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях у достатній мірі не виклали мотиви, на яких вони базуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що судами обох попередніх інстанцій не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Свиридовського Олександра Анатолійовича задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов
