Справа № 761/556/17 Головуючий в суді І інстанції Рибак М.А.
Провадження № 22ц-824/1324/20 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Мельника Я.С.,
суддів: Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,
за участі секретаря Гановської А.М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Максіс Лімітед» на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року про відмову у задоволенні заяви про зустрічне забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Максіс Лімітед», треті особи: публічне акціонерне товариство «Артем-банк», товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Мрія», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна , товариство з обмеженою відповідальністю «Під-ключ», Приватне підприємство «Під ключ» про встановлення ідентифікаційних ознак та витребування майна з незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, та 07 серпня 2019 року подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд накласти арешт на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 157, 3 кв.м, яке зареєстровано за ТОВ «Максіс Лімітед». Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року було задоволено та накладено арешт на вказане нежитлове приміщення.
10 вересня 2019 року представник відповідача звернувся до суду із заявою про зустрічне забезпечення позову шляхом зобов`язання ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі 1 014 000,00 грн.
Заява мотивована тим, що спірне нежитлове приміщення є об`єктом правовідносин між Товариством та громадянином ОСОБА_2 , що виникли на підставі попереднього договору купівлі-продажу цього нежитлового приміщення, та між ТОВ «Максіс Лімітед» та ОСОБА_2 було підписано договір про внесення змін до попереднього договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, яким дату укладення основного договору перенесено на дату не пізніше 01 червня 2018 року, однак у подальшому ОСОБА_2 у зв`язку з продовженням строку судових тяжб стосовно даного приміщення, звернувся до ТОВ «Максіс Лімітед» з листом-вимогою про повернення коштів, отриманих від нього Товариством за попереднім договором купівлі-продажу в розмірі 1 014000,00 грн.
Зазначає, що у зв`язку із тим, що судом було вжито заходи забезпечення позову, договір купівлі-продажу у визначений сторонами строк укласти не є можливим і відповідач несе додаткові збитки через неможливість виконання зобов`язання за цим договором з ОСОБА_2 , тому просить суд застосувати зустрічне забезпечення позову та зобов`язати позивача у справі внести на депозитний рахунок суду суму грошових коштів в розмірі 1 014 000,00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись із цією ухвалою, представник ТОВ «Максіс Лімітед» подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та задовольнити заяву про зустрічне забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема посилається на те, що місцевим судом не було досліджено усіх обставин справи та не враховано, що наявність арешту щодо спірного приміщення призвело до збитків Товариства у вигляді упущеної вигоди, оскільки внаслідок вжиття заходів забезпечення позову Товариство не може виконати свої зобов`язання перед третіми особами і вимушене буде повернути 1 014 000, 00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановляючи ухвалу про відмову у застосуванні заходів зустрічного забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, за яких суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення відповідно до положень ч. 3 ст. 154 ЦПК України, відсутні та, що заявником не було наведено достатніх доводів для вжиття таких заходів.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, у січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив встановити, що нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , загальною площею 157, 3 кв.м, та нежитлове приміщення АДРЕСА_4 одним і тим самим об`єктом нерухомого майна, а також просив визнати, що власником цього нежитлового приміщення є позивач ОСОБА_1
07 серпня 2019 року позивач подав заяву про забезпечення позову, в якій просив суд накласти арешт на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення яке зареєстровано за ТОВ «Максіс Лімітед» та ухвалою суду від 12 серпня 2019 року заяву про забезпечення позову було задоволено і накладено арешт на вказане нежитлове приміщення.
10 вересня 2019 року представник відповідача звернувся до суду із заявою, в якій просив суд застосувати до ОСОБА_1 зустрічне забезпечення позову шляхом внесення ним на депозитний рахунок суду суми грошових коштів в розмірі 1 014 000,00 грн.
Заява мотивована тим, що спірне нежитлове приміщення є об`єктом правовідносин між товариством та громадянином ОСОБА_2 , що виникли на підставі попереднього договору купівлі-продажу цього нежитлового приміщення від 01 серпня 2017 року, та у зв`язку з судовими спорами щодо цього приміщення між ТОВ «Максіс Лімітед» та ОСОБА_2 було підписано договір про внесення змін до попереднього договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, яким дату укладення основного договору перенесено на дату не пізніше 01 червня 2018 року, однак у подальшому ОСОБА_2 у зв`язку з продовженням строку судових тяжб стосовно даного приміщення, які відтерміновують укладення основного договору, звернувся до ТОВ «Максіс Лімітед» з листом-вимогою про повернення коштів, отриманих товариством за попереднім договором купівлі-продажу в розмірі 1 014000,00 грн.
Таким чином, ТОВ «Максіс Лімітед» було відомо про наявність спору щодо цього нежитлового приміщення ще з січня 2017 року, коли ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом і до укладення 01 серпня 2017 року між ТОВ «Максіс Лімітед» та ОСОБА_2 попереднього договору купівлі-продажу цього нежитлового приміщення.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Перелік випадків, у яких суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення визначений частиною третьою статті 154 ЦПК України та є вичерпним. Так, суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що за відсутності обставин, які є обов`язковою умовою застосування зустрічного забезпечення, таке забезпечення є правом, а не обов`язком суду. Це питання віднесено на розсуд суду і застосовується у разі наявних до того обґрунтованих сумнівів щодо безперешкодного можливого відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
У відповідності до частини 4 статті 154 ЦПК України, зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом.
Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову (частина п`ята статті 154 ЦПК України).
Отже, зустрічне забезпечення - це гарантія відшкодування ймовірних для відповідача збитків. Воно має на меті зберегти певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів за заявою позивача.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що заявником не було наведено належних і достатніх доводів щодо необхідності вжиття заходів зустрічного забезпечення позову, оскільки спір щодо вказаного нежитлового приміщення існує ще з січня 2017 року, з моменту звернення ОСОБА_1 до суду із позовом, натомість договірні відносини між ТОВ «Максіс Лімітед» та ОСОБА_2 щодо цього приміщення виникли пізніше, 1 серпня 2017 року, при цьому особи несуть ризик щодо вчинення чи не вчинення дій під час укладення правочинів з урахуванням обставин та правовідносин, які фактично склалися, будь-яких інших обґрунтованих доводів стосовно можливих збитків, які можуть бути завдані відповідачу вжитими заходами забезпечення позову, відповідачем не надано.
При цьому вжиті заходи забезпечення позову у вигляді арешту на спірне приміщення є тимчасовими, не впливають на матеріальний стан відповідача та не призводить до понесення додаткових витрат внаслідок його застосування.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального і процесуального права, незгоди з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування законної і обґрунтованої ухвали суду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Максіс Лімітед" залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 20 вересня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді:
