ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_______________________________________________________________________
УХВАЛА
"11" березня 2020 р.
Справа № 5023/4477/12
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Яризька В.О.
при секретарі судового засідання Трофименко С.В.
розглянувши заяву ліквідатора ФО-П Ефозіє Джозеф Ікечукву арбітражного керуючого Безпалого С.О. про витребування майна, визнання права власності та скасування запису по справі
за заявою
фізичної особи - підприємця Ефозіє Джозеф Ікечукву, м. Первомайський Харківської області,
до
фізичної особи - підприємця Ефозіє Джозеф Ікечукву, м. Первомайський Харківської області,
про
визнання банкрутом
за участю :
ліквідатора - Безпалого С.О.,
представника ТОВ "ОТП Факторинг Україна" - Жили П.С. (дов.),
представника ОСОБА_1. - Лучка Д.В. (ордер),
власника майна - ОСОБА_1. (паспорт),
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Харківської області від 17 жовтня 2012 року боржника - фізичну особу - підприємця Ефозіє Джозеф Ікечукву визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором призначено арбітражного керуючого Запорожець І.С.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 квітня 2014 року усунено арбітражного керуючого Запорожець І.С. від виконання обов`язків ліквідатора банкрута; призначено ліквідатором арбітражного керуючого Михайлову М.М.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 листопада 2016 року усунуто арбітражного керуючого Михайлову М.М. від виконання обов`язків ліквідатора банкрута; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Безпалого Сергія Олександровича.
На даний час триває ліквідаційна процедура.
Ліквідатор ФО-П Ефозіє Джозеф Ікечукву арбітражний керуючий Безпалий С.О. звернувся до суду з заявою, в якій просить суд :
- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 593861563101;
- визнати право власності на трикімнатну квартира АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 593861563101 за Ефозіє Джозеф Ікечукву ;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційний номером 593861563101, квартири АДРЕСА_1 запису про право власності: 9006303; Дата, час державної реєстрації: 11.03.2015 17:04:01; Державний реєстратор: приватний нотаріус Саварінська Наталія Вікторівна, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл.; Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, квартири, серія та номер: 575, виданий 11.03.2015, видавник: Саварінська Н.В. приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу; Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19921568 від 11.03.2015 1 7:08:32, приватний, нотаріус Саварінська Наталія Вікторівна, Харківський міський нотаріальний округ, Харківська обл.; Форма власності: приватна; Розмір частки: 1/1; Власники: ОСОБА_1 ".
Ухвалою суду від 27.01.2020 прийнято до розгляду заяву ліквідатора ФО-П Ефозіє Джозеф Ікечукву арбітражного керуючого Безпалого С.О. про витребування майна, визнання права власності та скасування запису; призначено до розгляду на 11.02.2020; залучено до участі у справі щодо розгляду заяви ліквідатора ОСОБА_1.
Ухвалою суду від 11.02.2020, яка занесена до протоколу судового засідання в розгляді заяви ліквідатора оголошено перерву до 11.03.2020 о 10:00 год.
У призначене судове засідання з`явився ліквідатор, представник ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ОСОБА_1 з представником. Інші учасники судового процесу не з`явились, про дату, час та місце розгляду заяви ліквідатора про витребування майна, визнання права власності та скасування запису були повідомлені ухвалою суду, про причини неявки не повідомили, обґрунтування своєї позиції не надали. Суд вважає, що нез`явлення учасників судового процесу, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду заяви ліквідатора, однак, своїми процесуальними правами щодо участі в судовому засіданні та надання обґрунтування своєї позиції не скористались, не перешкоджає розгляду заяви ліквідатора в судовому засіданні 11.03.2020.
Від ОСОБА_1. через канцелярію суду 10.03.2020 надійшли письмові пояснення з обґрунтуванням своєї позиції щодо поданої заяви ліквідатора, а також заява про застосування строків позовної давності.
Вказані документи долучені судом до матеріалів справи.
Ліквідатор підтримав подану заяву, оголосив свою позицію.
Представник ТОВ "ОТП Факторинг Україна" підтримав позицію ліквідатора, просить суд задовольнити заяву ліквідатора.
ОСОБА_1. проти заяви заперечує, оголосила свої обґрунтування, а також просить застосувати строк позовної давності.
Вислухавши присутніх у судовому засіданні учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Як вже зазначено судом, постановою господарського суду Харківської області від 17.10.2012 боржника - фізичну особу - підприємця Ефозіє Джозеф Ікечукву визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
На даний час ліквідатором банкрута є арбітражний керуючий Безпалий С.О., якого призначено ухвалою господарського суду Харківської області від 03.11.2016.
В ході ліквідаційної процедури ліквідатором було виявлено та включено до ліквідаційної маси банкрута трикімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , житловою площею 40,9 кв.м., загальною площею 64,2 кв.м., яка перебувала в заставі ЗАТ "ОТП Банк" (правонаступником є ТОВ "ОТП Факторинг Україна").
Відповідно до протоколу № 4 від 27.11.2012 проведення аукціону з продажу трикімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , переможцем аукціону є ОСОБА_4 , квартира реалізована за ціною 40 000,00 грн.
На підставі протоколу аукціону між ліквідатором ФОП Ефозіє Джозеф Ікечукву та ОСОБА_4 (переможцем аукціону) був укладений договір купівлі-продажу майна банкрута від 21.12.2012.
В подальшому вказана квартира була неодноразово продана.
ОСОБА_4 трикімнатна квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 64.2 кв. м , житловою площею 40,9 кв.м, була продана ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погребняк Н.В. 21.12.2012 та зареєстрованого в реєстрі за № 5292.
ОСОБА_5 вказана квартира була продана ОСОБА_1 за ціною 180 000,00 грн. на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саварінською Н.В. 11.03.2015 та зареєстрованого в реєстрі за № 575.
Згідно представленої ліквідатором інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 195030255 від 26.12.2019 власником квартири, розташованої за адресою : АДРЕСА_2 , є гр. ОСОБА_1 .
Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.11.2019 у справі № 5023/4477/12 визнано недійсним результати аукціону від 27.11.2012, проведеного Товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр", оформленого протоколом № 4, з продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_3 ; визнано недійсним договір купівлі - продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , укладений між ліквідатором ФО П Ефозіє Д.І. арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. 27.11.2012 та зареєстрований у реєстрі за № 3102.
Дана справа була порушена на підставі заяви боржника ФОП Ефозіє Д.І. в порядку ст.ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України № 2343-12 від 14.05.1992, до набрання чинності з 19.01.2013 змін, внесених Законом України від 22.12.2011 № 4212-VI).
З урахуванням приписів Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 № 4212-VI, в цій справі застосуванню підлягають норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону від 14.05.1992 № 2343-ХІІ (зі змінами та доповненнями, що діяли до 19.01.2013).
Згідно з преамбулою до Закону № 2343-ХІІ, він встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до ст. 53 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов`язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.
Такий порядок був визначений ст. ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013), які регулюють процедуру банкрутства суб`єкта підприємницької діяльності - громадянина.
Статті 47-48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачають спрощений порядок провадження у справі про банкрутство суб`єкта підприємницької діяльності-громадянина, який застосовується під час ліквідації банкрута без застосування процедур розпорядження майном та санації.
Відповідно до вимог ст. 48 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", одночасно з прийняттям заяви про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця господарський суд накладає арешт на майно громадянина-підприємця, за винятком майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майна, що перебуває у заставі з підстав, не пов`язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.
Наслідки визнання громадянина-підприємця банкрутом встановлені, крім ч. 5 ст. 48 Закону про банкрутство , також і ст. 23 Закону про банкрутство.
За приписами ч. 7 ст. 47 Закону про банкрутство, яка встановлює особливості формування ліквідаційної маси банкрута - громадянина - підприємця, у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається, зокрема, майно громадянина-підприємця, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення.
Відповідно до ч. 7 ст. 48 Закону про банкрутство, продажу підлягає все майно громадянина-підприємця за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси.
Предметом цього розгляду є вимога ліквідатора ФО П Ефозіє Д.І. арбітражного керуючого Безпалого С.О. про витребування з володіння гр. ОСОБА_1 та визнання права власності на майно банкрута - на квартиру АДРЕСА_3 з підстав визнання судом недійсним договору купівлі-продажу майна, укладеного між арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем та ОСОБА_4 (переможцем) за результатами проведеного аукціону.
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах (аукціоні), яка складається з підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмових повідомлень про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна), продажу майна (забезпеченні переходу права власності на майно боржника до покупця - учасника прилюдних торгів (аукціону)), та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів (аукціонів), складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах.
За приписами ст. 202 ЦК України, правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст. 328 вказаного Кодексу, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із ст.ст. 319, 321, 658 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.
За приписами ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до ст. 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст.ст. 12, 15, 16, 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Цивільний кодекс України передбачає, зокрема, такий самостійний спосіб захисту права власності та інших речових прав, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикацію (ст. 388 ЦК України), у тому числі й від добросовісного набувача.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
Віндикацією є речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
В ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно, позивач повинен надати суду відповідні докази.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача, на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України, пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
В обґрунтування своїх заперечень ОСОБА_1 посилається на те, що проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 з березня 2015 року. На даний час вона мешкає у вказаній квартирі з чоловіком, мамою та донькою. При купівлі цієї нерухомості ОСОБА_1 співпрацювала з ріелторами, які займалися пошуком житла на її замовлення та оформленням всіх необхідних документів з продавцем квартири - ОСОБА_5 Обставини того, що спірна квартира була придбана попереднім власником ОСОБА_4 в процедурі банкрутства на аукціоні їй невідомі. Правомірність та чистоту правовстановлюючих документів та правочину, наявність та відсутність заборон, арештів, обтяжень було перевірено нотаріусом, у зв`язку з чим в неї не існувало будь-яких сумнівів у правомірності придбання житла.
Матеріалами справи підтверджується, що покупець спірної квартири ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, при цьому в силу ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується.
Із доданої ОСОБА_1. довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 24.02.2020 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_7 .
Системний аналіз Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Ухвалою суду від 12.11.2019 встановлено, що договір купівлі - продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , укладений між ліквідатором ФО П Ефозіє Д.І. арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем та ОСОБА_4 , визнаний недійсним, оскільки колишній ліквідатор Запорожець І. С. на власний розсуд визначив вартість майна, не повідомляючи про результати оцінки кредитора та здійснив відчуження майна банкрута за ціною значно меншою ніж ціна за аналогічне майно, при цьому, ліквідатор не мав жодних об`єктивних перешкод для встановлення розумної та справедливої ціни, що свідчить про те, що колишній ліквідатор Запорожець І.С. діяв несумлінно, нерозумно, без урахування інтересів боржника та кредиторів.
Отже, вказана ухвала містить висновки саме щодо недобросовісного виконання своїх обов`язків ліквідатора ФО П Ефозіє Д.І. арбітражним керуючим Запорожцем І.С., а отже за допущені порушення відповідні наслідки мають наступити саме для особи, яка неналежним чином виконувала свої обов`язки, а не для особи, яка є добросовісним набувачем.
Суд звертає увагу на те, що питання щодо правомірності визначення ціни продажу спірного майна не є предметом дослідження при вирішенні питання щодо витребування майна.
У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства", Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.
У рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004 вказано, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд вважає, що обраний спосіб захисту є несправедливим та дискримінаційним по відношенню до особи, яка є власником спірної квартири на теперішній час.
Добросовісний покупець ОСОБА_1 з травня 2015 року (майже 4 роки) володіє та користується вказаною квартирою.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном.
У даному конкретному випадку задоволення судом заяви ліквідатора про витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України та визнання права власності на це майно за Ефозіє Д.І. буде свідчити втручання держави у право мирного володіння ОСОБА_1 своїм майном.
Розглядаючи у даній справі питання співвідношення речового способу захисту, встановленого ст. 388 ЦК України, із правом на мирне володіння майном залученим учасником ОСОБА_1 (Перший протокол до Конвенції), суд враховує наступне.
Перший протокол ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, застосовується судами України як частина національного законодавства.
При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальних принципів міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи права власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
У даному випадку ОСОБА_1 набула право власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку за відплатним договором, спірні правовідносини не зачіпають інтересів суспільства, а виникли лише з обставин неналежного виконання обов`язків колишнього ліквідатора ФОП Ефозіє Д.І. - арбітражного керуючого Запорожця І.С. при реалізації майна боржника у даній справі про банкрутство, а тому право на "мирне володіння майном" гр. ОСОБА_1 підлягає захисту на підставі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених обставин даної справи судом з`ясовано, що наслідки незаконних дій ліквідатора, що були вчинені арбітражним керуючим Запорожцем І.С. під час первісного продажу майна банкрута не можуть порівнюватись з тим індивідуальним та надмірним особистим тягарем ОСОБА_1 , оскільки такі наслідки призведуть до фактичного виселення добросовісного набувача та його сім`ї з правомірно придбаного житла без будь-якої компенсації понесених збитків.
Фактично особу (добросовісного набувача) та членів його сім`ї буде позбавлено права на житло, що об`єктивно є неспіврозмірним наслідкам задоволення вимог ліквідатора, який подає свою заяву через значний сплив строку після продажу майна та обґрунтовує свою заяву з посиланням на незаконність дій попереднього ліквідатора боржника.
Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням.
Суд наголошує на тому, що в разі порушення прав банкрута та його кредиторів вчиненням продажу спірної квартири, поновлення такого порушеного права в даному випадку має відбуватись іншим шляхом, зокрема, покладенням відповідальності на особу, яка допустила відповідні порушення, а не покладенням надмірного тягаря відповідальності на іншу особу, яка є добросовісним набувачем квартири.
З огляду на викладене суд вважає застосування положень ст. 388 ЦК України до цих правовідносин таким, що суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.
Суд зазначає, що згідно ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Враховуючи, що суд не вбачає підстав для задоволення заяви в частині витребування майна, то, відповідно, суд відмовляє і в вимозі про визнання за банкрутом права власності на спірне майно та скасування запису про його реєстрацію за іншою особою, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про витребування майна.
Згідно ч. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви ліквідатора ФО-П Ефозіє Джозефу Ікечукву арбітражного керуючого Безпалого С.О. про витребування майна, то заходи забезпечення такої заяви, що вжиті ухвалою суду від 27.01.2020, підлягають скасуванню.
Керуючись ст. ст. 1, 3-1, 22-32, 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до 19.01.2013), ст. ст. 59-61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 16, 387, 388 Цивільного кодексу України, ст. ст. 233-235 ГПК України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити в задоволенні заяви ліквідатора ФО-П Ефозіє Джозефу Ікечукву арбітражного керуючого Безпалого С.О. про витребування майна (вх. № 38 від 02.01.2020).
Скасувати заходи забезпечення заяви ліквідатора ФО П Ефозіє Джозефу Ікечукву арбітражного керуючого Безпалого С.О. про витребування майна, вжиті ухвалою суду від 27.01.2020, а саме скасувати заборону відчуження у будь-який спосіб, а також передачу в оренду, до статутних капіталів юридичних осіб та в іпотеку трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 593861563101.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення.
Ухвала може бути оскаржена до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дати складення повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали складено 16.03.2020.
Суддя
Яризько В.О.
