У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2020 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,
за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за № 12017150020000544, за апеляційними скаргами прокурора Миколаївської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 липня 2018 року відносно
ОСОБА_9 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, мешкає в АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Одеса, мешкає в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурори ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_8 ,
захисники ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,
ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 6 липня 2018 року ОСОБА_9 визнано винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 129 КК України, визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України та виправдано за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України.
ОСОБА_9 призначено покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у вигляді 200 годин громадських робіт, за ч. 1 ст. 129 КК України 1 рік 6 місяців обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у вигляді 1 року 6 місяців обмеження волі.
Ухівалено, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк відбуття покарання період попереднього ув`язнення з 15.02.2017 р. по 20.06.2017 р., з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 4 дні обмеження волі, та з 21.06.2017 р. до набрання вироком законної сили з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні обмеження волі.
Ухвалено вважати ОСОБА_9 такою, що повністю відбула призначене судом покарання.
ОСОБА_8 призначено покарання за ч. 3 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, і застосуванням ст. 69 КК України, у вигляді 9 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна, за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України 7 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено покарання у вигляді 9 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.
Ухвалено, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України зарахувати у строк відбуття покарання період його попереднього ув`язнення з 20.02.2017 р. по 20.06.2017 р. з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за два 2 дні позбавлення волі, з 21.06.2017 р. до набрання вироком законної сили з розрахунку день за день.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на користь Миколаївського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України витрати на проведення експертиз в сумі 296,61 грн. з кожного.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва 05.11.2018 р. ухвалено усунути описки у вироку Центрального районного суду м. Миколаєва у справі за обвинуваченням ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 12 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 289 КК України, зазначивши:
- у його вступній частині склад суду: «головуючий суддя ОСОБА_18 , судді ОСОБА_19 , ОСОБА_20 », замість вказаного внаслідок описки: «головуючий суддя ОСОБА_18 , судді ОСОБА_21 , ОСОБА_20 »;
- у його резолютивній частині про виправдання ОСОБА_9 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого «ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України», замість вказаного внаслідок описки: «ч. 2 ст. 189 КК України».
Короткий зміст вимог апеляційних скарг.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати.
Прокурор просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити їй покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна та за ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_9 остаточне покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_9 у строк відбуття покарання період попереднього ув`язнення з 15.02.2017 р. по 20.06.2017 р. з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі та з 21.06.2017 р. до дня набрання вироком законної сили з розрахунку день за день.
Визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна та за ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_8 остаточне покарання у вигляді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_9 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 20.02.2017 р. до 20.06.2017 р. з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі та з 21.06.2017 р. до набрання вироком законної сили з розрахунку день за день.
Просить стягнути з ОСОБА_9 та ОСОБА_22 на користь держави витрати за проведення експертиз за №276 3569,28 грн., №277 3569,28 грн., №284 3569,28 грн., №621 1237 грн., №388 1058,48 грн., №229 8923,20 грн., №200 593,22 грн., №248 527,76 грн.
Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 не погоджується із вироком суду в частині засудження його за ст. 115 КК України.
В апеляційнійскарзі прокурор зазначає, що вирок є незаконним, необґрунтованим та невмотивованим. Вважає, що суд першої інстанції оцінив докази вибірково, без викладення їх цілісного змісту, не в їх сукупності, а тому висновки суду не відповідають фактичним даним, дослідженим судом в ході розгляду справи.
Потерпілий ОСОБА_23 стверджував, що 05.02.2017 р. близько 0100 год. ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , перебуваючи в районі нічного клубу «Шторм» у м. Миколаєві, сіли до його автомобіля «таксі» марки «Хундаи Соната» та попросили відвезти їх до мікрорайону Варварівка, на що ОСОБА_23 погодився. Проїжджаючи по вул. Клубній у м. Миколаєві, ОСОБА_8 , скерував ОСОБА_24 , який управляв автомобілем, до безлюдного та мало освітленого місця, де ОСОБА_24 , за вказівкою ОСОБА_8 , зупинив автомобіль, не вимикаючи при цьому запалення.
ОСОБА_9 , яка сиділа на задньому сидінні автомобіля, позаду нього, накинула йому дріт на підборіддя та почала натягувати дріт на себе. Він чинив опір, схопив дріт руками, намагаючись відтягнути його від себе та звільнитись. В цей час ОСОБА_8 почав руками хапати його за руки, створюючи перешкоди у звільненні від дроту. При цьому ОСОБА_8 вимкнув запалення в автомобілі, повернувши ключ в замку.
Він пропонував ОСОБА_8 та ОСОБА_9 безперешкодно передати їм усе наявне в нього на той час майно, в тому числі і автомобіль, в обмін на припинення насильницьких дій відносно нього, проте обвинувачені нічого не відповіли та мовчали.
ОСОБА_8 діставши кухонний ніж спробував нанести йому удар в область живота. Побачивши це, він сказав ОСОБА_8 прибрати ножа та схопив лівою рукою лезо ножа та відвів його в бік, при цьому правою рукою звільнився від зашморгу та ліктем правої руки натиснув на сигнал автомобіля. Після цього він почав відчиняти водійські двері, щоб втекти, а ОСОБА_8 , хапав його за руки, протидіючи йому.
Коли йому вдалось відкрити водійські двері автомобіля та виповзти з автомобілю, ОСОБА_8 також вибрався слід за ним, накинувся на нього та став душити руками, притискаючи до землі. ОСОБА_9 , вийшла з автомобілю та швидко підбігла до них, з метою допомогти ОСОБА_8 , але він ногою відштовхнув ОСОБА_9 від себе. Далі він почув крик невідомого чоловіка, і, тоді ОСОБА_8 та ОСОБА_9 втекли.
Прокурор вважає, що наведені показання потерпілого повністю узгоджуються із змістом протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_23 від 17.02.2017 р.
Свідок ОСОБА_25 показав, що 05.02.2017 р. близько 01.00 год., почувши гавкіт собаки, вийшов на вулицю, бачив автомобіль, біля якого була метушня, відкриваючи ворота він закричав, в цей час дві особи побігли в сторону причалу, а одна залишилась біля автомобіля.
Окрім цього, прокурор вважає, що винуватість ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їм органом досудового розслідування злочинах, підтверджується й іншими дослідженими судом першої інстанції доказами, а саме висновками експертів №167 від 06.02.2017р., №621 від 07.06.2017 р., №229 від 06.06.2017 р., №148 від 11.04.2017 р., протоколом огляду місця події від 05.02.2017 р.
Виходячи із наведених доказів, показань потерпілого та свідка, прокурор вважає, що в діях обвинуваченої ОСОБА_9 відсутні ознаки добровільної відмови від скоєння злочину.
При цьому, суд не прийняв до уваги, як того, що ОСОБА_9 і ОСОБА_26 планували вчинення злочину, спільно готувалися до нього, підшукували для цього знаряддя ножі, скалку, зашморг, так і активних дій потерпілого, який самостійно звільнився від зашморгу.
На переконання прокурора, висновки суду про не доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від волі ОСОБА_8 , а саме через дії ОСОБА_9 та супротив потерпілого, є частково невірними, оскільки дії ОСОБА_9 були направлені саме на вдале завершення злочину, а припинені внаслідок протидії потерпілого, а не добровільно. Крім того ОСОБА_9 не могла усвідомлювати можливість продовження злочинних дій, тим способом, який вони з ОСОБА_8 обрали, оскільки потерпілий відвів ніж, самостійно звільнився від удавки та вибрався з автомобілю відкривши двері.
Скоординовані дії обвинувачених із використанням зашморгу та ножа, свідчать про те, що вони вчинили усі дії, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, але не закінчили злочин з причин, які не залежали від їх волі, тобто мав місце закінчений замах на злочин, недоведений завдяки активного спротиву потерпілого та дій свідка, який налякав обвинувачених своїм криком.
Ті обставини, що обвинувачені не заволоділи автомобілем потерпілого, коли останній вибрався із автомобіля (хоча ключ перебував у замку запалення), а вийшли за потерпілим, продовжуючи вчиняти активні дії, направлені на вбивство, свідчать про намагання обвинувачених довести до кінця їх злочинний умисел на вбивство з метою заволодіння транспортним засобом потерпілого.
Висновки суду про те, що ОСОБА_8 , діючи з метою уникнення відповідальності за скоєне, внаслідок викриття через затримання, зокрема, ОСОБА_9 та, бажаючи в зв`язку з цим забезпечити їй можливість безперешкодно зникнути з місця вчинення злочину, слідом за потерпілим переповз через водійське сидіння у салоні автомобіля на вулицю, де притиснув потерпілого ОСОБА_24 є необґрунтованими, оскільки не узгоджуються з показаннями потерпілого ОСОБА_23 та свідка ОСОБА_25 , обвинувачені мали змогу покинути місце події, в той час, як потерпілий вибрався з автомобілю, був дезорієнтований діями обвинувачених та не міг чинити опір. Втікати з місця події обвинувачені почали тільки після того, як почули крик свідка, тобто зрозуміли, що їх дії помічені не тільки потерпілим, якого вони намагались вбити, а й іншою особою.
Дані протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_23 від 17.02.2017 р. повністю відповідають його показанням у суді, зокрема хронології подій, розташуванню нападників, водія тощо, а тому висновки суду, про недопустимість цього доказу безпідставні.
Прокурор вважає необґрунтованим висновок суду про визнання судом недопустимими й інших доказів, зокрема протоколів додаткового огляду місця події від 05.02.2017р., отримання від ОСОБА_9 зразків для експертизи від 14.03.2017р., висновки експертів №116 від 14.03.2017 р., №148 від 11.04.2017р., №276 від 31.05.2017 р., оскільки вони містять дані, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Прокурор не погоджується із інтерпретацією судом мотиву вчинення обвинуваченими злочину, про який йдеться в обвинувальному акті, а саме те, що плануючи напад, ОСОБА_9 і ОСОБА_8 керувались мотивом уникнення відповідальності за скоєне, оскільки в обвинувальному акті «уникнення від відповідальності за скоєне в подальшому», визначено як мета вбивства водія, а не мотив нападу.
За наведеного, прокурор вважає, що суд дійшов помилкових висновків при кваліфікації дій обвинувачених.
Прокурор вважає, що і призначене ОСОБА_8 покарання, не відповідає тяжкості вчинених ним злочинів та особі обвинуваченого, в частині застосування положень ст. 69 КК України. Суд безпідставно врахував, як обставини, які пом`якшують покарання сприяння ОСОБА_8 суду в організації розгляду справи, явку з повинною та вчинення злочину вперше, виходячи з того, що суд не мотивував, яким чином ОСОБА_8 допоміг суду організувати розгляд справи, та як це стало обставиною, яка пом`якшує покарання, при цьому вперше вчинений ОСОБА_8 злочин є особливо тяжким, має підвищену суспільну небезпеку, посягає на життя людини, при цьому заява ОСОБА_8 явка з повинною, визнана судом недопустимим доказом.
Не має підстав і для незастосування відносно ОСОБА_8 додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, оскільки неотримання ОСОБА_8 майнової вигоди від злочину стало можливим лише за обставин, які не залежали від його волі.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
Суд визнав доведеним, що у період часу з 2 по 5 лютого 2017 року, точного часу не встановлено, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , керуючись корисливим мотивом, дійшли згоди щодо незаконного заволодіння чужим транспортним засобом. При цьому, з метою отримання безперешкодного доступу до чужого транспортного засобу, вони вирішили вбити водія транспортного засобу, яким мали заволодіти.
Досягнута між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 домовленість передбачала, що вони:
- оберуть транспортний засіб з тих, за допомогою яких надаються послуги таксі;
- під приводом отримання таких послуг опиняться в салоні обраного автомобіля. При цьому ОСОБА_9 розташується на задньому пасажирському сидінні, а ОСОБА_8 на передньому пасажирському сидінні поруч з водієм;
- вони направлять автомобіль до безлюдного місця;
- у цьому місці ОСОБА_9 душитиме водія, під час чого ОСОБА_8 завдасть йому ударів, які потягнуть або розтрощення тканин та роздроблення кісток, або пошкодять внутрішні органи, внаслідок чого водій загине;
- після вбивства вони заволодіють транспортним засобом, а тіла за нагоди позбудуться;
- після вчинення усіх запланованих дій вони поїдуть на автомобілі до м. Одеса, де продадуть його, а отримані у такий спосіб гроші поділять поміж собою.
Для скоєння вказаних дій вони з дроту, який ОСОБА_8 попередньо відрізав від належного ОСОБА_9 пилососу, виготовили гнучку конструкцію чорного кольору, вільні кінці якої зігнули в кільця та обгорнули шаром липкої стрічки синього (з одного боку) та фіолетового (з іншого) кольору, а також взяли предмет з однолезним клинком, що має вістря та виготовлену з деревини монолітну конструкцію циліндричної форми, як з торцевих частин обох боків має виражені потоншення.
З метою реалізації вказаного наміру ОСОБА_8 вчинив наступне.
05.02.2017 р. він, рухаючись з ОСОБА_9 вулицями м. Миколаєва у пошуках автомобіля, що підходив для викрадення, приблизно о 01.00 год. в районі нічного клубу «Шторм», розташованого в буд. 4 по вул. Садовій у м. Миколаєві побачив припаркований автомобіль марки «Хундай Соната», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у салоні якого перебував ОСОБА_24 , чекаючи клієнтів з метою надання їм послуг таксі.
Продовжуючи реалізацію наміру, направленого на незаконне заволодіння транспортним засобом шляхом вбивства водія, ОСОБА_8 з ОСОБА_9 підійшли до автомобіля та звернулись до ОСОБА_24 з проханням скористатись його послугами таксі, на що той погодився.
Тоді ОСОБА_8 сів вавтомобіль на переднє пасажирське сидіння, та, з метою доправити автомобіль до безлюдного місця, попросив ОСОБА_24 відвести його та ОСОБА_9 , яка сіла на заднє сидіння, до мікрорайону Варварівка, пославшись при цьому на те, що не знає конкретної адреси, але може показати по ходу руху, куди їх вести.
Проїжджаючи по вул. Клубній у м. Миколаєві, ОСОБА_8 , надаючи пояснення ОСОБА_24 , який управляв автомобілем, скерував автомобіль до безлюдного та мало освітленого місця в районі буд. № 72 по вул. Ключовій у м. Миколаєві, де ОСОБА_24 за вказівкою ОСОБА_8 автомобіль зупинив, не вимикаючи при цьому запалення.
Тоді ОСОБА_8 разом з ОСОБА_9 розпочав здійснювати запланований напад на ОСОБА_24 .
Так ОСОБА_8 надав ОСОБА_9 вказівку про початок нападу, висловившись: «Юля, давай!».
У зв`язку з цим ОСОБА_9 , з метою реалізації наміру ОСОБА_8 щодо придушення потерпілого, накинула гнучку конструкцію на ОСОБА_24 через голову та різким ривком затягнула її, після чого продовжила її натягувати, впершись ногами у спинку водійського сидіння. Проте вона виконала цей прийом невдало замість ділянки шиї на ділянці підборіддя потерпілого
ОСОБА_24 в свою чергу почав чинити опір, а саме схопив накинуту на нього конструкцію двома руками, намагаючись відтягнути її від себе та звільнитись.
Побачивши таке, ОСОБА_8 почав руками хапати за руки ОСОБА_24 , створюючи тому перешкоди у звільненні. При цьому ОСОБА_8 вимкнув запалення в автомобілі, повернувши ключ в замку.
В цей час ОСОБА_24 запропонував ОСОБА_8 безперешкодно передати усе наявне в нього на той час майно, в тому числі і автомобіль, в обмін на припинення насильницьких дій відносно нього.
Не зважаючи на це, ОСОБА_8 дістав із сумки, яка знаходилась у нього під ногами предмет з однолезим клинком, що має вістря, та виявив готовність нанести удар з його використанням в бік потерпілого.
Побачивши цей предмет ОСОБА_9 , добровільно відмовившись від подальшого вчинення злочину, гнучку конструкцію кинула, чим припинила задушення потерпілого;
ОСОБА_24 звернувся до ОСОБА_8 з вимогою кинути «ножа».
ОСОБА_8 же, не усвідомивши, що ОСОБА_9 задушення кинула та не відреагувавши на вимогу ОСОБА_24 , спробував з використанням предмету з однолезим клинком нанести удар з тим, щоб пошкодити внутрішні органи потерпілого.
Проте ОСОБА_24 , скориставшись тим, що ОСОБА_9 задушення припинила, відкинувши використовувану нею конструкцію, схопив лівою рукою лезо предмету, за допомогою якого ОСОБА_8 наносив удар та відвів цей предмет в бік, погнувши при цьому його лезо, а правою рукою натиснув на сигнал автомобіля.
Після цього ОСОБА_24 почав відчиняти водійські двері. ОСОБА_8 в цей момент усвідомив неможливість подальшої реалізації наміру щодо вбивства потерпілого та заволодіння внаслідок такого транспортним засобом, через що предмет з однолезим клинком кинув та припинив подальше вчинення злочину.
Таким чином, злочин ОСОБА_8 не доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі, а саме через дії ОСОБА_9 , а також через спротив потерпілого.
Внаслідок дій ОСОБА_9 та ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_24 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді саден обличчя, живота, ран першого пальця лівої долоні та нижньої губи, які, відповідно до висновку експерта № 167 від 06.02.2017 р., відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Після цього, ОСОБА_8 , діючи з метою уникнення відповідальності за скоєне, внаслідок викриття через затримання, зокрема, ОСОБА_9 та бажаючи, в зв`язку з таким, забезпечити їй можливість безперешкодно зникнути з місця вчинення злочину, почав протидіяти потерпілому у звільненні з автомобіля.
В процесі боротьби потерпілому ОСОБА_24 вдалося виповзти з автомобіля.
Тоді ОСОБА_8 , діючи з метою уникнення відповідальності за скоєне внаслідок викриття через затримання ОСОБА_9 та бажаючи в зв`язку з таким забезпечити їй можливість безперешкодно зникнути з місця вчинення злочину, слідом за потерпілим переповз через водійське сидіння у салоні автомобіля на вулицю, де притиснув потерпілого ОСОБА_24 до землі.
ОСОБА_9 в той час вийшла з автомобілю.
ОСОБА_24 тим часом чинив опір ОСОБА_8 , а, коли поруч з місцем бійки опинилась ОСОБА_9 , - вважаючи, що вона допомагатиме ОСОБА_8 , відштовхнув її ногою від себе.
ОСОБА_8 наказав ОСОБА_9 тікати з тим, щоб уникнути викриття, внаслідок її затримання, а коли вона побігла в бік річки кинув потерпілого та побіг слідом за нею.
Обвинувачена ОСОБА_9 фактично вчинила наступне.
Діючи навмисно,з корисливихмотивів,з метоюзастосування насильствавідносно ОСОБА_23 ,05.02.2017р.після 01.00год.вона,перебуваючи разомз ОСОБА_8 в автомобілі в районі буд. АДРЕСА_3 позаду водія ОСОБА_24 на задньому сидінні, накинула гнучку конструкцію на ОСОБА_24 через голову та різким ривком затягнула її, після чого продовжила її натягувати, впершись ногами у спинку водійського сидіння. Проте вона виконала цей прийом невдало замість ділянки шиї на ділянці підборіддя потерпілого
Внаслідок цих дій обвинуваченої ОСОБА_9 потерпілому ОСОБА_24 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді саден обличчя та рани нижньої губи, які, відповідно до висновку експерта № 167 від 06.02.2017 р., відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Під час виконання ОСОБА_9 в описаний вище спосіб, задушливого прийому, ОСОБА_8 з відома останньої та за її згоди дістав з сумки, яка знаходилась у нього під ногами, предмет з однолезим клинком, що має вістря, та продемонстрував як сам цей предмет, так й готовність нанести удар з його використанням в бік потерпілого.
За цих обставин, судом встановлена реальна погроза вбивства ОСОБА_24 .
Після цього обвинувачена ОСОБА_9 , усвідомлюючи можливість подальшого виконання спільного з ОСОБА_8 наміру щодо заволодіння чужим транспортним засобом шляхом вбивства водія, злякалась подій, що відбувались, та відмовилась від подальшої реалізації цього наміру. В зв`язку з таким, вона припинила задушення потерпілого та подальшу участь у протиправних діях, здійснивши таким чином добровільну відмову від вчинення передбаченого її спільним з ОСОБА_8 наміром злочину.
Дії ОСОБА_8 судом кваліфіковані за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України, як незакінчений замах на незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням насильства, що є небезпечним для життя потерпілого та за ч. 3 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, як незакінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчинене за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів.
Дії ОСОБА_9 судом кваліфіковані за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження та за ч. 1 ст. 129 КК України, як погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози.
Суд зазначив, що в обвинувальному акті, складеному 28.02.2018 р. прокурором Миколаївської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_7 та затвердженим першим заступником керівника цієї прокуратури ОСОБА_27 є низка посилань, які є не коректними, а саме.
В обвинувальному акті зазначалось, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , плануючи напад на ОСОБА_24 , керувались мотивом, який полягав в уникненні відповідальності за скоєне, але доказів на підтвердження такого мотиву не надано. У зв`язку з чим такі посилання із пред`явленого обвинувачення слід виключити.
Також в обвинувальному акті зазначено, що обвинувачені використовували знаряддя, пристосовані для заподіяння смерті людини, що не підтвердилось дослідженими в суді знаряддями злочину, а тому суд виключив такі посилання з пред`явленого ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачення.
Окрім цього суд не погодився із посиланнями в обвинувальному акті на наступне:
- ОСОБА_24 звільнився від гнучкої конструкції після того, як почав відкривати двері автомобіля;
- ОСОБА_8 в цей період вчиняв насильство з метою продовження раніше розпочатого злочину;
- ОСОБА_9 підбігла до місця бійки з метою допомоги ОСОБА_8 у застосуванні насильства до потерпілого;
- причиною припинення протиправної діяльності обвинувачених стала поява свідка ОСОБА_25 .
Суд зазначив, що факт звільнення ОСОБА_24 від гнучкої конструкції до того, як він почав відчиняти водійські двері, а саме до того, як потерпілий захистився від удару предметом з однолезним клинком, підтверджується сукупністю досліджених судом належних, допустимих та достовірних доказів, зокрема показаннями потерпілого, та відомостями, отриманими внаслідок проведеного слідчого експерименту за його участі.
Посилання в обвинувальному акті на те, що в цей період ОСОБА_8 вчиняв дії з метою продовження раніше розпочатого злочин, суд вважає припущенням, яке спростовується тим, що дослідженими судом доказами встановлено, що ще до того, як ОСОБА_24 почав відчиняти водійські двері, ОСОБА_28 вимушено відмовився від вчинення раніше розпочатого злочину.
Посилання в обвинувальному акті на те, що ОСОБА_9 підбігла до місця бійки з метою допомоги ОСОБА_8 у застосуванні насильства до потерпілого, ґрунтується на доказах, що містяться у заяві ОСОБА_8 від 19.02.2017 р. про вчинення злочину, а також у показаннях потерпілого.
Проте, відомості, що містяться у вказаній заяві ОСОБА_8 є недопустимим доказом. При цьому ОСОБА_8 заперечував правдивість викладеного та вказував на те, що в дійсності, після того, як він припинив вчинення злочину, ніяких насильницьких дій відносно потерпілого, ОСОБА_9 не вчиняла. Крім цього, ОСОБА_24 про конкретні насильницькі дії, що вчинялись ОСОБА_9 після того, як він опинився поза автомобілем, не вказував та зазначав, що він лише вважав, що ОСОБА_9 у цей час збиралась застосувати до нього насильство. В суді ОСОБА_24 підтвердив, що вказане, є його припущенням, яке ґрунтувалось на усвідомленні ним інших подій.
Інших доказів на підтвердження цього посилання в обвинувальному акті не має.
В той же час, такі обставини спростовуються показаннями обвинуваченої ОСОБА_9 , які в цій частині є послідовними, відомостями, отриманими під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 , показаннями обвинуваченого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_25 , який бачив, як дві особи «випали» з автомобілю та боролись на землі, потім один з числа цих осіб та інша особа побігли в бік річки.
Суд зазначив, що посилання в обвинувальному акті на причини припинення протиправних дій не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, спростовуються показаннями свідка ОСОБА_25 , який наполягав на тому, що його дії не мали ніякого впливу на перебіг конфлікту.
За наведеного, посилання в обвинувальному акті на те, що ніби після того, як ОСОБА_24 почав відчиняти водійські двері, ОСОБА_8 , і ОСОБА_9 продовжували вчиняти раніше розпочатий відносно потерпілого злочин, з пред`явленого обвинувачення слід виключити.
Суд вказав, що органом досудового слідства дії ОСОБА_9 кваліфіковані за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України, як закінчений замах на незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб. При цьому, застосоване нею, за її участі насильство, само по собі отримало окрему кваліфікацію.
Суд дійшов висновку, що ОСОБА_9 здійснила добровільну відмову від вчинення злочину, в зв`язку із чим не підлягає кримінальної відповідальності за злочин, від вчинення якого вона відмовилась та має нести відповідальність лише за фактично вчинене нею діяння.
Фактів вчинення нею будь-яких інших дій, окрім насильницьких, судом не встановлено, на наявність таких фактів сторони не посилались.
Наведене доводить, що підстав для притягнення її до кримінальної відповідальності за дії, що виходять за межі кваліфікованих окремо насильницьких дій, відсутні.
Суд, з урахуванням ч. 1 ст. 2 КК України, дійшов висновку, що склад злочину, який утворюється діями, що не отримали окремої кваліфікації, в діях ОСОБА_9 є відсутнім, а тому ОСОБА_9 за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України слід визнати невинуватою та виправдати.
Суд зазначив, що в обвинувальному акті знаряддя злочину названі, як «зашморг», «кухонний ніж» та «скалка», але дослідженням знарядь злочину у суді за участі спеціалістів встановлено, що вказані назви вжиті недоречно, а належне визначення назв та властивостей предметів, з огляду на те, що небезпечність цих знарядь є меншою ніж зазначено в обвинувальному акті є зменшенням обсягу обвинувачення та не тягне за собою вихід за межі обвинувачення.
Суд дійшов висновку, що твердження, що ніби ОСОБА_8 , разом з ОСОБА_9 , «здійснив напад» на ОСОБА_24 , суперечить дійсним обставинам справи, оскільки ОСОБА_8 тільки розпочав напад та послідовно (здебільшого невдало) вчинив лише частину із запланованих ним дій, а спосіб та результат кожної з них, призвели до усвідомлення ним неможливості вчинення дій, які він вважав за необхідне вчинити.
За такого, уточнення обсягу дійсно вчинених ОСОБА_8 дій, а також сутності та ходу виконання кожної з них, в даному випадку є зменшенням обвинувачення.
В обвинувальному акті вказано, що ОСОБА_8 вчинив замахи, як на протиправне заволодіння транспортним засобом, за обтяжуючих обставин, так й на вбивство, за обтяжуючих обставин, але суд дійшов висновку, що ОСОБА_8 не вчинив усіх дій, які вважав за необхідне для протиправного заволодіння транспортним засобом, усвідомлював недостатність вчинених дій для досягнення злочинного результату у вигляді вбивства, а також необхідність та неможливість їх продовження, а тому його дії містять лише незакінчені замахи на вчинення відповідних злочинів.
За такого, суд перекваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_8 з ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України на ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України, а з ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 3 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Стосовно кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_9 здійснила добровільну відмову від вчинення злочину, то вона не підлягає кримінальної відповідальності за злочин, від вчинення якого вона відмовилась, та має нести відповідальність лише за фактично вчинене нею діяння.
Зміна обвинувачення у зв`язку з таким тягне зменшення обсягу обвинувачення, яке, в свою чергу, тягне пом`якшення кримінальної відповідальності ОСОБА_9 , а за такого покращення її становища.
Суд зазначив, що оскільки у такому випадку фактично вчинені ОСОБА_9 дії утворюють склади злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125 та ч. 1 ст. 129 КК України, необхідно ухвалити вирок, відповідно до встановлених судом обставин та перекваліфікувати її дії з ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 125 та ч. 1 ст. 129 КК України.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора частково, просив вирок скасувати і призначити новий судовий розгляд, заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисників на підтримку апеляційної скарги, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, обвинувачену ОСОБА_9 та її захисників, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до положень ч. ст. 319 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні повинен бути проведений в одному складі суддів.
За змістом вимог ст. 374 КПК України, у вступній частині вироку, окрім іншого, зазначаються назва та склад суду, а у резолютивній частині вироку, у разі визнання особи виправданою рішення про визнання його невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та його виправдання.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції на відповідність вимогам ст. ст. 370, 374 КПК України, апеляційний суд доходить наступного.
Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 18.07.2017 р., для розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_8 визначався склад колегії суддів у складі трьох суддів головуючого судді ОСОБА_18 , суддів ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2018 р., суддя ОСОБА_21 замінена на суддю ОСОБА_19 . Подальший розгляд кримінального провадження здійснювався у складі головуючого судді ОСОБА_18 , суддів ОСОБА_20 та ОСОБА_19 . Цим складом суду ухвалений вирок.
Разом з тим, у вступній частині вироку зазначений інший склад суду головуючий суддя ОСОБА_18 , судді ОСОБА_20 та ОСОБА_21 . Законність, як складу суду, яким розглянуте дане кримінальне провадження, так і постановленого цим складом суду рішення, викликає сумніви, а відтак, відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України, є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Окрім наведеного, як вбачається із змісту обвинувального акту, ОСОБА_9 органом досудового розслідування обвинувачувалась у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України.
Суд першої інстанції дослідивши в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, дійшов висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України, але в резолютивній частині вироку вказав на виправдання останньої у вчиненні іншого злочину передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.
За таких обставин, судом допущена невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
За положеннями ст. 379 КПК України та роз`ясненнями, викладеними в п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 03.06.2016 р. «Про правові позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ», та п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.1990 р. «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов`язаних з виконанням вироків», суд вправі за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні, якщо дане виправлення не зачіпає суті судового рішення. Процедура виправлення шляхом винесення ухвали можлива лише при усунені неточностей, допущених у вироку при написанні прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних засудженого, а також описок та арифметичних помилок, коли вони очевидні, і виправлення їх не стосується суті вироку і не тягне погіршення становища засудженого.
Отже, вирішення питання стосовно неправильного застосування норм кримінального закону та призначення покарання, допущеного судом першої інстанції, віднесено до компетенції судів вищих інстанції і не є опискою, що може бути виправлена судом самостійно.
Виходячи з наведених норм закону та постанов Пленуму Верховного Суду України, апеляційний суд доходить висновку, що наявні у вступній та резолютивній частині вироку помилки не є описками в розумінні ст. 379 КПК України, оскільки вони вносять до вироку суттєві зміни, що впливають на суть прийнятого рішення, а тому їх виправлення судом першої інстанції в подяку, передбаченому ст. 379 КПК України є недопустимим.
Виходячи зі змісту ст. 94 КПК України, висновок суду має ґрунтуватись на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, з оцінкою кожного зібраного доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, які стають підставами для ухвалення цього вироку.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначаються: у разі визнання особи виправданою формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд.
Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.1993 р., № 12 від 03.12.1997 р., № 6 від 30.05.2008 р. у мотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих в судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину.
Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
Суд першої інстанції вказаних вимог закону та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України не дотримався, допустив неповноту судового розгляду, істотне порушення кримінальних процесуальних вимог закону, вдався до встановлення нових фактичних обставин справи, та сам допустив суперечності, у вироку.
Так, суд залишив поза увагою ряд обставин встановлених, як органом досудового розслідування, так і у судовому засіданні, а саме: спільну підготовку обвинувачених до вчинення особливо тяжкого злочину, до виконання якого вони безпосередньо приступили; факт невдалого закиду ОСОБА_9 гнучкої конструкції за голову потерпілого ОСОБА_24 , що не залежало від волі обвинуваченої; активний супротив потерпілого від нападників, завдяки чому потерпілий зміг покинути машину, і, тим самим запобігти доведенню обвинуваченими злочинних намірів до кінця.
Цим обставинам, як окремо, так і в їх сукупності судом не надано належної правової оцінки.
Крім того, встановлені судом першої інстанції обставини злочину не підтверджується дослідженими доказами. Судом не взято до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, за наявності суперечливих доказів, безпідставно надано перевагу одним доказам та відкинуто інші (необґрунтовано не взято до уваги показання потерпілого та свідка, письмові докази, надані стороною обвинувачення). Висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності. Судове рішення є таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
На обґрунтування висновку про перекваліфікацію дій обвинуваченої ОСОБА_9 :
- з ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, з умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненого з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб на ч. 1 ст. 125 КК України умисне легке тілесне ушкодження та ч. 1 ст. 129 КК України погрозу вбивством, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози;
- виправдання у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 289 КК України закінченому замаху на незаконне заволодіння транспортним засобом, із застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб,
про перекваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_8 :
- із закінченого замаху на незаконне заволодіння транспортним засобом, із застосуванням насильства, яке є небезпечне для життя та здоров`я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб на незакінчений замах цього злочину;
- з ч. 2 ст. 15 п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме закінченого замаху на умисне вбивство, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненого з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб на незакінчений замах на вчинення цього злочину,
суд вказав на недостатність доказів на доведення викладених в обвинувальному акті обставин події, поставив під сумнів низку обставин встановлених органом досудового розслідування, при цьому надав оцінку лише певним фрагментам з досліджених у судовому засіданні доказів, маніпулюючи фразами із показань обвинувачених, потерпілого та свідка, не наводячи при цьому їх повного змісту, оцінив докази без належного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, навів у вироку формулювання, які ставлять під сумнів невинуватість обвинувачених у пред`явлених їм обвинуваченнях, та не навів у вироку переконливих мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення.
Суд проігнорував, що вирок, постановлений іменем України, є найважливішим актом правосуддя і до його постановлення належить підходити з винятковою відповідальністю, суворо додержуючись вимог ст. ст. 369 -377 КПК України. Зважаючи на те, що наспіх, непослідовно, неохайно написаний вирок може викликати сумніви в його законності, обґрунтованості і справедливості.
Наведені порушення вимог кримінального процесуального закону відповідно до вимог ч. 1 ст. 411 КПК України, є підставою для скасування або зміни судового рішення, оскільки невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинувачених, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та на визначення міри покарання.
Отже, в даному випадку, апеляційний суд констатує передчасність висновків суду першої інстанції стосовно перекваліфікації дій обвинувачених, і, як наслідок міри призначеного їм покарання.
За таких обставин, ухвалений з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Під час нового розгляду кримінального провадження слід усунути зазначені в даній ухвалі порушення, всебічно, повно та об`єктивно дослідити всі наявні в матеріалах кримінального провадження докази, в залежності від цього дати належну юридичну оцінку діям ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 415 КПК України, ухвалюючи рішення про скасування вироку, апеляційний суд позбавлений можливості вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, а тому доводи, викладені в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_8 стосовно безпідставного його засудження за ст. 115 КК України та прокурора стосовно неправильності та передчасності висновків суду першої інстанції про перекваліфікацію дій обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 та виправдання ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 289 КК України, підлягають ретельній перевірці та дослідженню при новому розгляді справи судом першої інстанції.
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, оскільки вимоги його апеляційної скарги про безпідставне засудження за ст. 115 КК України, апеляційним судом не переглядались, а апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково, як таку що містила вимогу про скасування вироку.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 411, 415, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в :
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Миколаївської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 липня 2018 року відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_8 продовжити до 15 травня 2020 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
_____________________ ____________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
