30.04.20
22-ц/812/429/20
Єдиний унікальний номер судової справи: № 477/874/19
Номер провадження № 22-ц/812/429/20,
22-ц/812/497/20, 22-ц/812/498/20 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 квітня 2020 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,
із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,
за участю: представника позивачки - ОСОБА_1 , представників відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , подану в його інтересах адвокатом - Семенюк Ольгою Григорівною, Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування», подану в його інтересах адвокатом - Мамедовою Інгою Русланівною
на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2019 року, ухваленого під головуванням судді - Семенової Л.М., в приміщенні того ж суду об 12 год. 17 хв. по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
в с т а н о в и л а :
21 серпня 2017 року у кримінальному провадженні за ознаками скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, ОСОБА_4 звернулась з цивільним позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди.
Позивачка зазначала, що 22 червня 2017 року на автодорозі М-14 «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ» біля села Грейгове Вітовського району Миколаївської області з вини водія транспортного засобу «Subaru Outback» д\з НОМЕР_1 ОСОБА_5 відбулося зіткнення транспортного засобу «ВАЗ 2107» д/з НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_6 В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 як пасажир, яка в момент зіткнення транспортних засобів перебувала на задньому сидінні автомобіля «ВАЗ 2107» д/з НОМЕР_2 , отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості у зв`язку із чим перенесла оперативне втручання, проходить довготривалий процес лікування та продовжує отримувати медичну допомогу по відновленню здоров`я. Внаслідок отримання тілесних ушкоджень їй заподіяно майнову шкоду, яка складається з витрат, пов`язаних з лікуванням, втрачений дохід, внаслідок ушкодження здоров`я фізичної особи підприємця. Крім того, їй завдану моральну шкоду, яка виражена у фізичних та душевних стражданнях через фізичний біль, потребу стороннього догляду у зв`язку із безпомощностю, неможливості вести звичайних спосіб життя, виховувати та піклуватися за своїми неповнолітніми дітьми, а також байдуже ставлення відповідача до наслідків скоєного злочину.
Посилаючись на наявність вини ОСОБА_5 у спричиненні шкоди з урахуванням збільшених позовних вимог, позивачка просила суд стягнути з відповідача 187 237,63 грн. майнової шкоди та 1000 000 в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 1 жовтня 2018 року ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки. Від призначеного покарання ОСОБА_5 звільнено за Законом «Про амністію у 2016 році». За цивільним позовом з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 стягнуто 217 374,53 грн. майнової шкоди та 200 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 19 березня 2019 року вирок суду першої інстанції в частині цивільних позовів скасовано, і в цій частині кримінальне провадження направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В іншій частині вирок залишено без змін.
03 червня 2019 року ОСОБА_4 в порядку цивільного судочинства подала позов до ОСОБА_5 та ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою судді Жовтневого районного суду Миколаївської області від 03 червня 2019 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 відкрито.
В подальшому, ОСОБА_4 подала уточнений позов до ОСОБА_5 та ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування», в якому посилаючись на ті ж обставини, а також на наявність обов`язків страхувальника, просила стягнути з ПрАТ «СК «Арсенал страхування» 192 054,90 грн. майнової шкоди та 9 602,75 грн. моральної шкоди з урахуванням виплаченого страхового відшкодування, а з ОСОБА_5 стягнути 20 892,24 грн. майнової шкоди та 2 990 000 грн. моральної шкоди, 9 050 витрати на правничу допомогу.
У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_5 , позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що розмір відшкодування моральної шкоди є завищеним, а також наявність вини водія автомобіля марки «ВАЗ-2107» ОСОБА_6 та самої позивачки, оскільки на момент зіткнення вона не використовувала ремінь безпеки.
У відзиві на позов представник ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» вимоги позивачки не визнала, посилаючись на те, що свій обов`язок страховика товариство виконало в повному обсязі та виплатила позивачці 9049,14 грн. страхового відшкодування, шкоди, пов`язаної з лікуванням, та 452,47 грн. відшкодування моральної шкоди (5%). При визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю, страховик виходив з належно оформлених та доведених витрат ОСОБА_4 на лікування, які за висновком лікаря-експерта страховика складають 18 098,28 грн. а також врахував положення статей 1188, 1189, 1190 ЦК щодо відповідальності обох водіїв автомобілів перед третьою особою та визнав розмір страхового відшкодування у частці, яка відповідає кількості відповідальних осіб. Розмір відшкодування моральної шкоди визначався 5% від розміру страхового відшкодування шкоди здоров`ю, як то передбачено законом.
Стосовно відшкодування шкоди, у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності, то відповідач посилається на норми ст.25 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», як спеціальної норми, що підлягає застосуванню у даних правовідносинах та вказує, що за положеннями даної норми, позивач, як особа, яка забезпечує себе роботою самостійно (фізична особа підприємець, адвокат), має право на відшкодування, що обчислюється як різниця між доходом за попередній до ДТП календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною, враховуючи підтверджуючий відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності.
З наданих позивачем документів, зокрема даних Миколаївського управління ГУ ДФС у Миколаївській області щодо отриманих позивачем доходів слідує, що обсяг отриманого позивачем доходу склав: у 2016 році - 480000 грн.; у 2017 році - 480000 грн.; у 2018 році - 570 000 грн.
За вказаного, посилаючись на відсутність різниці у річному доході до ДТП та у році ДТП, підстави для стягнення сум витрат, у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності позивача відсутні.
У відповіді на відзив ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування», представник позивачки виклав свою оцінку тлумачення страховиком положень закону, не погодився з посиланням компанії на недоведеність частини витрат на лікування та застосуванням страховиком принципу поділу цих витрат на кількість володільців транспортних засобів, які є учасниками пригоди, при конкретних обставинах.
У запереченні на відповідь представника позивача, представник ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» ще раз підкреслив, що шкоду ОСОБА_4 завдано спільними сукупними діями водіїв ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а тому незалежно від наявності вини, кожен з них є відповідальною особою за шкоду, заподіяну пасажиру. Оскільки ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» несе відповідальність лише стосовно одного з водіїв - ОСОБА_5 , то це впливає на розмір страхового відшкодування.
Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_4 з ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» 9 049, 13 грн. матеріальної шкоди у відшкодування моральної шкоди 452, 47 грн., 45,03 грн. витрат на правничу допомогу; із ОСОБА_5 199 095, 06 грн. на відшкодування моральної шкоди, 942,32 грн. витрат на правничу допомогу. Вирішено питання про судовий збір.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведені підстави відповідальності як відповідача ОСОБА_5 за нормами цивільного законодавства, так і страховика ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Обставин, які би вплинули на обсяг відповідальності відповідачів, а саме підстави відповідальності ОСОБА_6 та самої потерпілої ( ОСОБА_4 ), судом не встановлено. При визначенні розміру майнової шкоди суд виходив з обґрунтованості витрат позивачки на лікування в розмірі 18 098,28 грн., та враховуючи виплату страхового відшкодування в розмірі 9049,14 грн., стягнув із страховика різницю - 9 049,14 грн. та 452,47 грн. моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 грн. суд виходив з середньої тяжкості тілесних ушкоджень, оперативного втручання, тривалості та складності лікування, яке продовжується. Визначаючи розмір судових витрат, який підлягає стягненню з кожного з відповідачів на користь держави, суд послався на пропорцій принцип відшкодування судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а також судом невірно застосовано норми матеріального права просила рішення суду змінити та стягнути на її користь з ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» 190 950,86 грн. матеріальної шкоди, у відшкодування моральної шкоди 9 547,53 грн., а з ОСОБА_5 стягнути 2 0892, 24 грн. матеріальної шкоди, у відшкодування моральної шкоди - 2 990 000 грн. та 9 050 грн. витрати на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 - адвокат Семенюк О.Г. посилаючись на те, що рішення суду є несправедливим, неаргументованим та таким, що не відповідає обставинам справи, просила його скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі. Апеляційну скаргу мотивувала тим ж самими доводами, як у відзиві на позов.
Представник ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» - адвокат Мамедова І.Р. в апеляційній скарзі посилалася на незаконність та необґрунтованість рішення суду та на те, що судом неправильно встановлені обставини справи які мають значення для правильного вирішення справи, а також порушення судом норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову до ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» відмовити. Приведені доводи в апеляційній скарзі співпадають з доводами у відзиві на позов та запереченнях на відзив.
У відзивах на апеляційні скарги представника ОСОБА_5 - адвоката Семенюк О.Г. та представника ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування», Шаліхуна В.В. просила апеляційні скарги представників відповідачів залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ПрАТ «Страхова компанія» Арсенал страхування» задоволенню не підлягає, а апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За правилами статті 81 ЦПК кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.263 ЦПК України ).
Під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або відмовити в позові (ст. 264 ЦПК України).
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону не в повній мірі відповідає.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_5 належить автомобіль марки «Subaru Outback» д/з НОМЕР_1 , який за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/6006631 (надалі - Поліс), укладений з ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» 23 червня 2016 року. За вказаним Полісом ліміт відповідальності за шкоду життю та здоров`ю на одну особу складає 200 000 грн., за шкоду , заподіяну майну - 100 000 грн., франшиза - 0 грн. (т.1 а.с. 202).
22 червня 2017 року на автодорозі М-14 «Одеса-Мелітополь-Новоазовськ» біля села Грейгове Вітовського району Миколаївської області з вини водія транспортного засобу «Subaru Outback» д/з НОМЕР_1 ОСОБА_5 відбулося зіткнення транспортного засобу «ВАЗ 2107» д/з НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_6 В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій та пасажири автомобіля «ВАЗ 2107» д/з НОМЕР_2 отримали численні тілесні ушкодження.
ОСОБА_4 як пасажир, яка в момент зіткнення транспортних засобів перебувала на задньому сидінні автомобіля «ВАЗ 2107» д/з НОМЕР_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді оскольчатого перелому нижньої третини правої малоберцової кістки зі зміщенням струс головного мозку, забій шийного відділу хребта, ссадин нижніх кінцівок, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознаками тривалого розладу здоров`я.
Вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 жовтня 2018 року встановлені обставини правопорушення його наслідки, ОСОБА_5 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено кримінальне покарання, від якого засудженого звільнено відповідно до пункту в) ст. 3 Закону України «Про амністію у 2016 році». Частково задоволено цивільні позови потерпілих, зокрема, на користь ОСОБА_4 стягнуто 217 374,53 грн. майнової шкоди та 200 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди (т. 1 а.с. 104 -107).
Отже, судом встановлені обставини щодо наявності в діях ОСОБА_5 складу правопорушення та які відповідно до ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 19 березня 2019 року вирок в частині вирішення цивільних позовів було скасовано та в цій частині кримінальне провадження направлено на новий судовий розгляд в суд першої інстанції в порядку цивільного судочинства (т. 1 а.с. 110-114).
Правовідносини щодо права фізичної особи на відшкодування шкоди заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, в тому числі шкоду, заподіяну здоров`ю та моральну шкоду, а також обсяг відповідальності та коло відповідальних осіб регулюються, зокрема, правилами статей 1166, 1167, 1187,1188,1193 ЦК, Законом України «Про страхування» та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Статями 1166, 1167 ЦК передбачені загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду. Юридичною підставою деліктної відповідальності є склад цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: протиправна поведінка заподіювача шкоди (дія або бездіяльність), настання шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди, вина заподіювача шкоди.
За положеннями ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно частин 1,2 ст. 1188 ЦК України у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Відшкодування моральної шкоди незалежно від вини у разі, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, передбачено в правилами частини 2 статті 1167 ЦК.
Отже, аналіз підстав відповідальності за шкоду (майнову, моральну), заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, дає підстави для висновку, що складовими елементами такого правопорушення (спеціального делікту) є протиправна поведінка заподіювача шкоди (дія або бездіяльність), настання шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди (без вини).
Відповідно до частини 2 статті 1193 ЦК, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Складовою правовідносин щодо відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є захист інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) шляхом страхування декотрих ризиків, в тому числі й відповідальності перед третіми особами.
Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон).
Згідно із положеннями статті 9 Закону страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.
Відповідно до частини 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частина 23.1 статті 23 Закону).
За змістом положень статті 24 Закону у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.
Відповідно до статті 25 Закону у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю;
для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною; для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.
Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі.
Згідно із статтею 26-1 Закону страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
У разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб (п. 36.3. ст. 36 Закону).
Обов`язок щодо відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика (Постанова Великої Палати Верховного суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц).
За положеннями ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Щодо розміру витрат на лікування колегія виходить з наступного.
У зв`язку з тим, що відповідальність ОСОБА_5 застрахована ПрАТ «Страхова компанія» Арсенал страхування», ОСОБА_4 звернулася до страхової компанії про відшкодування витрат у розмірі 20 892,24 грн., які складаються з витрат на лікування та витрат пов`язаних із доставкою та розміщенням позивачки у медичних закладах.
Страхова компанія здійснила виплату страхового відшкодування розмірі 9501,61 грн., з яких: 9049,14 грн. - витрати на лікування та 452,47 грн. - моральної шкоди (т. 1 а.с. 176-177).
При цьому, страховиком прийнято як належні до відшкодування витрати з лікування всього на суму 18 098,26 грн., без урахування витрат на пальне 1200,38 грн., через відсутність доказів про такі витрати саме з доставки та розміщення у відповідних лікарських установах, а також витрати на придбання пакетів та засобів гігієни. Посилаючись на те, що шкоду потерпілій завдано внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, страховик здійснив виплату половини цих витрат, зокрема 9049,14 грн.
Суд, не погодився як з твердженням Страхової компанії так і відповідача ОСОБА_5 про те, що шкоду ОСОБА_4 завдано внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки, а відтак незалежно від вини кожен з них повинен відповідати перед потерпілою на підставі ч.2 ст. 1188 ЦК України та п.36.3 ст. 36 Закону, оскільки не встановлено доказів що дії водія автомобіля «ВАЗ 2107» д/з НОМЕР_2 ОСОБА_8 , що находяться в причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою підтверджені висновками авто-технічної експертизи від 19 серпня 2017 року №17-825, проведеної в рамках кримінального провадження. Також, не встановлено протиправної поведінки водія ОСОБА_8 та причинного зв`язку із поведінкою та настанням шкоди.
За такого, висновок суду про покладення на страховика обов`язку відшкодування шкоди, заподіяну здоров`ю потерпілої без поділу на двох водіїв є вірним.
Визначаючи розмір відшкодування на лікування ОСОБА_4 суд виходив із доведеності витрат пов`язаних із лікуванням саме на суму 18 098,26 грн. на підставі висновку лікаря-експерта від 29 травня 219 року, а також з якості копій документів наданих позивачкою. Однак, дослідивши оригінали, копії квитанцій та чеків, колегія вважає, що витрати з придбання пакетів, підгузників, пелюшок, мийних засобів та витрат на пальне у розмірі 2 793,98 грн. є необхідними для належного догляду за потерпілою, яка внаслідок отриманих тілесних ушкоджень (оскольчатий перелом нижньої третини правої малоберцової кістки зі зміщенням, струс головного мозку, забій шийного відділу хребта, ссадин нижніх кінцівок), деякий час була прикута до ліжка та знаходилась в безпорадному стані, а тому, понесені витрати є витратами на утримання та медичне піклування в розумінні ст. 24 Закону (т. 3 а.с.41-51).
За такого, на користь позивачки підлягають стягненню понесенні нею витрати на лікування у заявленому нею розмірі - 20 892,24 грн.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_5 про те, що саме груба необережність позивачки сприяла збільшенню завданої шкоди, у зв`язку з не використанням нею ременів безпеки з урахуванням вимог ст. 1193 ЦК України не можуть бути прийняті до уваги.
Так, в суді апеляційної інстанції досліджувались матеріали кримінальної справи №477/1981/17 (2 томи) з яких вбачається, що під час кримінального провадження було проведено шість експертиз щодо встановлення усіх обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 22 червня 2017 року та які були предметом дослідження під час розгляду кримінальної справи в суді першої та апеляційної інстанцій.
Доказів про те, що потерпілою ОСОБА_4 та водієм ОСОБА_6 були порушені Правила дорожнього руху, зокрема, невикористання ременів безпеки, матеріали справи не містять.
Отже, судом не встановлено грубої необережності саме позивачки та її вини, яка сприяла збільшенню та взагалі на думку представника ОСОБА_5 виникненню шкоди, а тому посилання щодо застосування ч.2 ст. 1193 ЦК України є безпідставними.
Також, не можуть бути взяті до уваги доводи апеляційної скарги представника ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про часткову сплату страхового відшкодування у зв`язку із завданням шкоди потерплій внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки з огляду на невірне тлумачення ст. 1188 ЦК України про що викладене вище.
Посилання представника ОСОБА_5 в апеляційній скарзі на порушення судом принципу змагальності та рівності сторін у зв`язку з тим, що судом необґрунтовано було позбавлено можливості довести обставини наявності грубої необережності самої позивачки, шляхом відмови у відкладенні розгляду справи для надання можливості проведення комплексного судового транспортно - трасологічного та судово-медичного дослідження є безпідставними.
Як було зазначено вище, під час кримінального провадження були проведені судово-медична, траснспортно - трасолігічні, авто-технічна експертизи, які досліджувалися та приймалися судом для постановлення вироку відносно ОСОБА_5
16 грудня 2019 року, клопотання представника ОСОБА_5 , яке заявлено після завершення підготовчого засідання у справі, щодо відкладення розгляду справи для надання можливості провести додаткові дослідження, було розглянуто судом першої інстанції про що зазначено в мотивувальній частині рішення суду.
Судом апеляційної інстанції, також було відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи - зупинити провадження для отримання додаткових доказів - висновку комплексної судової інженерно-технічної експертизи стосовно механізму дорожньо-транспортної пригоди, оскільки такі дослідження не можуть встановлювати обставини та механізм заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4 .
Щодо висновку суду стосовно шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності потерпілої, то колегія не повній мірі погоджується з цим висновком.
Відмовляючи у задоволенні цих вимог, суд виходив з їх необґрунтованості, оскільки позивачкою не надано доказів щодо її доходу протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування у статусі непрацездатної особи.
Так, відповідно до статті 25 Закону у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю;
для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною; для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.
Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі.
Як встановлено судом позивачка з 09 жовтня 2010 року є адвокатом Миколаївської обласної колегії адвокатів, у період з 22 червня 2017 року по 14 грудня 2018 року позивачка перебувала на лікуванні та була непрацездатною повних 5 місяців, що підтверджується листами непрацездатності (т. 1 а.с.11-14, 23-24, 81-84, 97-99, 103).
Згідно інформації Миколаївського управління ГУ ДФС у Миколаївській області у 2016 році, що передував настанню страхового випадку річний дохід ОСОБА_4 складав 480 000 грн., у 2017 році - 480 000 грн. тобто 40 000 грн. на місць (480 000 грн.:12 міс.) (т. 1 а.с.100).
З довідки про доходи, наданої Миколаївською обласною колегією адвокатів, загальна сума доходу ОСОБА_4 за період з 01 червня 2017 року по 30 вересня 2017 року травень 2018 року, червень та грудень 2018 року становив 0 грн. Гонорар в касу обласної колегії за вказаний період не надходив, доручення на надання правової допомоги у цей період не видавались (т. 3 а.с.32).
Крім того, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Миколаївській області повідомило про те, що ФОП ОСОБА_4 з 23 вересня 2015 року перебуває на обліку у Вітовському відділенні Фонду соціального страхування України в Миколаївській області та згідно даних Єдиної інформації аналітичної системи заяв-розрахунків для отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності до відділення ОСОБА_4 не надавала (т. 3 а.с.33).
Отже, наведене свідчить про те, що у вказаний вище період перебування ОСОБА_4 на лікарняних, остання доходів від зайняття адвокатською діяльністю не отримувала.
За таких обставин, у зв`язку з перебуванням позивачкою протягом 5 місяців на лікарняних у період з 22 червня 2017 року по 14 грудня 2018 року внаслідок чого була позбавлена можливості займатися своєю адвокатською діяльністю, а відтак не отриманий відповідний дохід становить 200 000 грн. (5 міс. х 40 000 грн.), який підлягає стягненню на її користь.
Щодо висновку суду про стягнення моральної шкоди то колегія суду погоджується з її розміром у 200 000 грн., виходячи з наступного.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У частині третій статті 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховував, що позивачка перенесла фізичний біль від завданих тілесних ушкоджень середньої тяжкості, моральні страждання, викликані безпомічністю через спричиненні травми, неможливості вести повноцінне життя у період непрацездатності, приділити належну увагу та турботу своїм неповнолітнім дітям, байдуже ставлення відповідача до наслідків скоєного також вплинуло на ступінь моральних страждань позивачки.
Виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважав необхідним у рахунок відшкодування моральної шкоди стягнути на користь позивачки 200 000 грн.
Доводи апеляційних скарг представника ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з урахуванням конкретних обставин даної справи не можуть бути підставою для зменшення або збільшення розміру моральної шкоди.
До того ж, оскаржуючи вирок суду в апеляційний інстанції ОСОБА_5 не наводив доводів щодо занадто завищеного розміру стягнутої моральної шкоди - 200 000 грн.
З урахуванням встановленого та сплаченої суми страхової компанією розміру страхового відшкодування на користь позивачки у розмірі 9049,14 грн. - витрат на лікування та 452,47 грн. - моральної шкоди колегія вважає, що на користь позивачки з ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» підлягає стягненню 190 950,86 грн. матеріальної шкоди (200 000 грн. - 9 049,14 грн.) та в рахунок відшкодування моральної шкоди 9 547,53 грн. (200 000 грн. х 5%) - 452,47 грн.), а із ОСОБА_5 підлягає стягненню 20 892,24 грн. матеріальної шкоди та 190 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.
За таких обставин рішення суду на підставі п.1.3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України в частині відшкодування шкоди підлягає зміні.
Європейський як суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VIвстановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Як убачається з матеріалів справи, надання правничої допомоги позивачці здійснювала адвокат Гудима Т.А. на підставі договорів №14 від 04 липня 2017 року та №11 від 25 квітня 2019 року. На підтвердження витрат та оплату на правничу допомогу було надано акт з переліком виконаних робіт щодо надання такої допомоги та відповідні квитанції на суму 9 050 грн. (т. 1 а.с.117-118, 123).
Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, колегія суддів враховує положення ст.141 ЦПК України, згідно якої судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки заявлені позовні вимоги з відповідачів задовольняються частково, майже в рівних частках з кожного, тому на користь позивачки підлягають стягненню витрати, понесені нею на оплату наданої їй професійної правничої допомоги пропорційно розміру задоволених позовних вимог по 4 525 грн. з кожного.
Крім того, згідно ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи та позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Позивачка, звертаючись до суду, не сплачувала судовий збір, оскільки є звільненою від сплати судового збору в силу вимог закону.
Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України).
Як зазначено в п. 35 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.
З урахуванням пропорційно задоволеним вимогам відносно кожного із відповідачів, а саме до ОСОБА_5 6,35% , страхової компанії - 93,65% за подання позову до суду на користь держави підлягає стягненню судовий збір із ОСОБА_5 - 1378,31 грн. (768,40 грн. - за майнову шкоду + 609,91 грн. - за моральну шкоду), а з ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» - 2 672,82 грн. (1909,03 грн. - за майнову шкоду + 763,79 грн. - за моральну шкоду), за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , яка задоволена відносно ОСОБА_5 на 6,24% - 115,08 грн., ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» - 93,7% - 1729,08 грн.
Крім того, при подачі апеляційної скарги ОСОБА_5 судовий збір не сплатив. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року вирішення питання про стягнення судового збору за подачу апеляційної скарги відстрочено до розгляду апеляційної скарги по суті.
За такого, із ОСОБА_5 за подання ним апеляційної скарги, яка задоволена на 4,57 % на користь держави слід стягнути 2 849,94 грн.
Посилання представника ОСОБА_5 - адвоката Семенюк О.Г. про звільнення відповідача від сплати судових витрат за цивільним позовом, який випливає з кримінального провадження не заслуговують на увагу.
Так, статтею 5 Закону «Про судовий збір» пільги для відповідачів у позовах про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я не передбачено.
Застосування Закону України «Про судовий збір» для цивільних позовів, які випливають з кримінального провадження, але розглядаються за правилами цивільного судочинства Закон не передбачено.
Також ,не може бути застосована правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 23 січня 2019 року, справа № 187/291/17 на яку посилалася представник відповідача - ОСОБА_2 , оскільки висновки суду стосувалися розгляду цивільного позову в рамках кримінального провадження.
Отже, на користь держави підлягає стягненню судовий збір з ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» 4401,90 грн. (2 672,82 грн. + 1 729,08 грн.), а із ОСОБА_5 4 343,33 грн. (1378,31гн. + 2 849,94 грн. + 115,08 грн.).
У зв`язку з чим рішення суду в частині судових витрат також підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування», подану в його інтересах адвокатом - Мамедовою Інгою Русланівною залишити без задоволення.
Апеляційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , подану в його інтересах адвокатом - Семенюк Ольгою Григорівною задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2019 року в частині відшкодування шкоди та судових витрат змінити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування»» (ЄДРПОУ 33908322, адреса: вул. Борщагівська, 154, м. Київ, 03056) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрована та проживає по АДРЕСА_1 ) 190 950,86 грн. матеріальної шкоди, 9 547,53 грн. у відшкодування моральної шкоди та 4 525 грн. - витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , проживає АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_4 20 892,24 грн. матеріальної шкоди та 190 000 грн. у відшкодування моральної шкоди та 4 525 грн. витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» на користь держави судовий збір у розмірі 4 401,90 грн.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 4 343,33 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий: Т.В. Крамаренко
Судді: Т.З. Бондаренко
В.І. Темнікова
Повний текст постанови складено 05 травня 2020 року.
