Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 червня 2020 року
у справі № 638/18231/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо порядку виконання колишнім подружжям зобов’язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на майно у рахунок погашення боргу, стягнення неустойки (пені).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 надав у позику ОСОБА_2 202 500,00 грн. Договір позики грошових коштів нотаріально посвідчений приватним нотаріусом, про що внесений запис до реєстру посвідчення нотаріальних дій.
У договорі позики сторони обумовили: у разі девальвації української національної одиниці протягом строку дії договору позичальник зобов’язується повернути суму грошей у гривнях в еквіваленті 25 000,00 доларів США за офіційним курсом банку на день платежу.
У встановлений строк боржник ОСОБА_2 зобов’язання не виконав, грошових коштів не повернув.
ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, який був вчинений на суму 324 848,83 грн, внесений у реєстр посвідчення нотаріальних дій. Строк подання виконавчого напису до примусового виконання встановлений в один рік.
Старший державний виконавець відділу державної виконавчої служби міського управління юстиції винесла постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, вказавши, що у боржника відсутнє відповідне майно.
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. З ОСОБА_2 та ОСОБА_2 стягнутий солідарно на користь ОСОБА_1 борг за договором позики у сумі 25 000,00 доларів США, що в еквіваленті на день звернення з позовом (за курсом 100 доларів США дорівнює 21,295636 грн) становило 537 250,00 грн, та суму пені у розмірі 28 226,63 грн. У частині стягнення решти суми пені, у проведенні стягнення за рахунок стягнення на квартиру, яка належить ОСОБА_3, відмовлено.
Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову про стягнення пені скасоване, у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 вказує, що договором позики на ОСОБА_2 не покладається обов’язок його виконання, а надання нею як дружиною згоди на укладення договору не покладає на неї солідарного обов’язку з боржником. Вважає посилання судів на положення СК України як на підставу солідарної відповідальності ОСОБА_2 безпідставним, оскільки ч.ч. 2 та 4 ст. 73 СК України не покладає солідарного обов’язку на неї за зобов`язаннями її чоловіка, а вона може відповідати лише своєю часткою майна у спільній сумісній власності подружжя за умови, що договір був укладений в інтересах сім’ї, а одержане за договором використане на її потреби у разі накладення стягнення на майно.
Правова позиція Верховного Суду: належність майна до об’єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об’єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Таким чином, за спільними зобов’язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1 ст. 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).
Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов’язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов’язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов’язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов’язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, переведення частини боргу з одного з подружжя на іншого не може відбуватися автоматично і без згоди кредитора на підставі тільки договору чи рішення суду про поділ майна подружжя.
Висновки: при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов’язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім’ї, якщо питання про поділ цих зобов’язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов’язаннями солідарно усім своїм майном.
Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов’язання, то він у порядку ч. 1 ст. 544 ЦК України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.
Ключові слова: сімейні спори, спільна сумісна власність, виконання зобов’язань подружжям
