Правова позиція
Верховного Суду України
згідно з Постановою
від 23 січня 2013 року
у справі № 6-127цс12
Цивільна юрисдикція
Щодо поширення ч. 3 ст. 40 КЗпП України на випадки звільнення працівника за контрактом у період його тимчасової непрацездатності
Фабула справи: ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом до Державного комітету лісового господарства України (правонаступник - Державне агентство лісових ресурсів України), зазначаючи, що його звільнено з посади директора державного підприємства "Мукачівське лісове господарство" обласного управління лісового та мисливського господарства за невиконання умов контракту з достроковим його розірванням на підставі п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Вказуючи на те, що наказ про звільнення з посади виданий у період тимчасової непрацездатності, просив визнати незаконним і скасувати його; поновити на роботі; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.
Заочним рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково: визнано незаконним наказ Державного комітету лісового господарства України про дострокове розірвання трудового договору-контракту з ОСОБА_11 та звільнення його з роботи; поновлено ОСОБА_11 на посаді директора державного підприємства "Мукачівське лісове господарство" обласного управління лісового та мисливського господарства; стягнуто з Державного комітету лісового господарства України на користь ОСОБА_11 22 301 грн 40 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період на відшкодування моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Справа розглядалась судами неодноразово. За результатами нового апеляційного розгляду, апеляційний суд постановив ухвалу, згідно з якою заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовлено заступнику прокурора області, який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, у відкритті касаційного провадження в зазначеній справі.
Мотивація заяви про перегляд судового рішення: прокурор зазначає, що судами неоднаково застосовано ч. 3 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку із чим просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_11 у задоволенні його позовних вимог.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.
На контрактну форму трудового договору не поширюється положення ст. 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.
Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим встановлювати їхні права, обов'язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору.
У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення про недопустимість звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України), які стосуються як передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України випадків, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства проводиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Разом із тим зміст поняття "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" розкрито законодавцем у п. 4 ст. 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в ст.ст. 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Висновки: виходячи з нормативного тлумачення пп. 4, 8 ст. 36, ч. 3 ст. 40, ч. 3 ст. 41, ст.ст. 40, 41 КЗпП України та враховуючи те, що між сторонами виник спір з приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом - п. 8 ст. 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч. 3 ст. 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.
Ключові слова: трудові спори, порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника, підстави припинення трудового договору, порядок звільнення працівників, гарантії при звільненні працівників, підстави припинення контракту
