Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 січня 2021 року
у справі № 9901/405/19[1]
Адміністративна юрисдикція
Щодо правомірності застосування санкції у вигляді тимчасового обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном на підставі Указу Президента України
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Президента України, треті особи: Рада національної безпеки і оборони України (далі - РНБО), Кабінет Міністрів України, у якому просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 14 травня 2018 року № 126/2018 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 травня 2018 року «Про застосування та скасування персональних, спеціальних, економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію п. 7 додатку 1 до рішення РНБО від 02 травня 2018 року.
Позов обґрунтований тим, що застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій) є протиправним, оскільки він не здійснював жодних дій, які б створювали загрозу національним інтересам чи безпеці України або сприяли терористичній діяльності.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 01 червня 2020 року у задоволенні позову відмовив.
Мотивація апеляційної скарги: ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції безпідставно відхилив доводи ОСОБА_1 щодо обмеження оскаржуваним Указом Президента його прав та охоронюваних законом інтересів, посилаючись на відсутність в Указі положень, які б встановлювали чи обмежували права та обов`язки позивача.
Правова позиція Верховного Суду: ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право
Положеннями ч. 7 ст. 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди, зокрема, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
П. 2 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції допускає реалізацію державою права вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Зазначене відповідає вищевказаному припису Конституції України.
Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законом і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка його зазнала. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між передбачуваною метою та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Висновки: тимчасове обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном на підставі оскаржуваного Указу Президента є втручанням держави у його право на мирне володіння майном, але таке втручання держави у вказане право є пропорційним легітимній меті - забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести потенційну загрозу національним інтересам України, ґрунтується на вимогах, зокрема, Закону України «Про санкції», не позбавляє його права власності, а лише тимчасово - на чітко визначений строк - обмежує можливість реалізації цього права в Україні.
Ключові слова: захист права власності, підстави застосування санкцій, обмеження права власності, межі втручання держави у здійснення права власності, оскарження рішень Президента України
