Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 жовтня 2020 року
у справі № 683/351/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо можливості судового розгляду та юрисдикції спору, який виник між членом споживчого товариства та товариством стосовно участі в управлінні товариством
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до споживчого товариства, у якому просив: визнати незаконними та скасувати постанови зборів уповноважених споживчого товариства про припинення його повноважень як голови правління споживчого товариства і звільнення з посади відповідно до пункту 5 статті 41 КЗпП України та про призначення тимчасовим виконувачем обов'язків голови правління споживчого товариства; поновити його на роботі; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що позивач працював на посаді голови правління споживчого товариства. Постановою позачергових зборів уповноважених товариства споживчого товариства припинено його повноваження як голови правління та звільнено із займаної посади за пунктом 5 статті 41 КЗпП України. Зазначену постанову вважав незаконною, оскільки вона винесена з порушенням трудового, корпоративного законодавства, а також Статуту товариства, оскільки його звільнено в період тимчасової непрацездатності. Крім того, не було дотримано порядку організації та проведення позачергових зборів уповноважених товариства.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.
Рішенням апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове - про відмову в задоволенні позову.
ОЦІНКА СУДУ
На час звернення позивача до суду під юрисдикцію суду підпадали будь-які правовідносини, у яких якщо їх сторона вважала, що її права порушено, оспорено чи не визнано, то обмеження доступу до правосуддя чітко регламентувалося лише волевиявленням особи вирішити спір у позасудовому порядку, що визначено в Конституції України та розтлумачено в Рішенні Конституційного Суду України, яке є обов'язковим до виконання.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Під час розгляду спору щодо розірвання трудового договору (контракту) за пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України матиме значення не наявність підстав для припинення повноважень (звільнення) посадової особи, а дотримання органом управління (загальними зборами, наглядовою радою) передбаченої цивільним законодавством й установчими документами юридичної особи процедури ухвалення рішення про таке припинення.
Тобто здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можлива в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом, і підставою такого звільнення може бути зазначене посилання на пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП України.
Якщо Статутом передбачено підстави звільнення, усунення від виконання своїх повноважень одним з органів управління кооперативом, такі спори мають розглядати в залежності від причини звільнення, зазначеної у відповідному рішенні компетентного (уповноваженого) органу.
З урахуванням висновку Конституційного Суду України, наданого у вказаному рішенні у справі №1-2/2010, можна зробити висновок, що посилання компетентного органу у рішенні про звільнення на статтю 99 ЦК України, як на підставу звільнення чи зазначення інших підстав, які передбачені у Статуті, може свідчити про реалізацію органом управління своїх корпоративних прав. Зазначення в рішенні про звільнення органу управління кооперативом, на якого поширюються у повному обсязі гарантії трудового законодавства, конкретної підстави, передбаченої КЗпП України, крім посилання на пункт 5 статті 41 КЗпП України, свідчить про цивільну юрисдикцію спору відповідно до вимог статті 15 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, чи статті 19 ЦПК України в чинній редакції.
Критерієм розмежування справ цивільного судочинства від справ господарського судочинства є одночасно як суб'єктний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.
Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від цивільно-правових, є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами.
ВИСНОВКИ: рішення зборів уповноважених споживчого товариства зачіпає як права конкретної особи щодо здійснення діяльності з управління юридичною особою і як членом, і як керівником такої юридичної особи, так і процедуру прийняття такого рішення, що не можна вважати внутрішньостатутною діяльністю кооперативу. Отже, юрисдикція суду поширюється на вказані відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо суб`єктивних прав та обов`язків органів управління юридичної особи.
У цьому випадку позов стосується захисту права позивача на здійснення діяльності органу управління споживчого товариства, здійснення повноважень органу управління споживчого товариства та порядку скликання загальних зборів (зборів уповноважених) та правомочності їх рішення. Тому вказаний спір необхідно розглядати за правилами господарського судочинства.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: оскарження рішень загальних зборів, господарська юрисдикція, цивільна юрисдикція розмежування цивільної та господарської юрисдикції, ознаки корпоративних відносин, правовий статус кооперативу, судовий захист прав членів кооперативу
