Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 вересня 2021 року
у справі № 240/722/20
Адміністративна юрисдикція
Щодо права судді на отримання допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного (календарного) року
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 пред'явив позов до господарського суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна судова адміністрація України, у якому просив визнати протиправною відмову останнього у виплаті йому допомоги на оздоровлення за робочий рік, а також просив зобов'язати відповідача виплатити цю допомогу.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
ОЦІНКА СУДУ
Статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Водночас частиною першою статті 6 Закону України "Про відпустки" передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Про прив'язку такої відпустки до робочого року законодавець веде мову також у частині другій статті 12 цього Закону.
Із комплексного аналізу вказаних норм, а також конституційних гарантій незалежності суддів випливає, що підстава виникнення у судді права на отримання допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу пов'язана із настанням факту відпрацьованого робочого року.
У той же час, відпрацьований робочий рік особи не завжди співпадає у часі з бюджетним (календарним) роком. Тому один відпрацьований робочий рік може припадати на два бюджетні (календарні) роки.
Закон не ототожнює робочий рік з бюджетним роком і не ставить реалізацію права судді на отримання допомоги на оздоровлення у залежність від спливу бюджетного року.
При цьому немає істотної різниці між виплатою суддівської винагороди за період щорічної відпустки і матеріальною допомогою на оздоровлення, оскільки вони є елементами гарантій конституційного права судді на відпочинок. Тому у випадку накладання одного відпрацьованого робочого року на два бюджетних (календарних) роки, у розпорядника бюджетних коштів виникають позитивні зобов'язання, які вимагають застосувати необхідні засоби для гарантування вказаного права.
Для належного виконання вказаних обов`язків недостатньо передбачення у кошторисі видатків для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення. Невиплата судді цієї допомоги протягом бюджетного (календарного) року та повернення відповідних коштів до державного бюджету теж не може вважатися належним виконанням вказаних обов`язків і по суті свідчить про виникнення заборгованості перед особою. Позаяк право судді на одержання матеріальної допомоги на оздоровлення не обмежене рамками бюджетного (календарного) року, то розпорядник бюджетних коштів повинен забезпечити її виплату, наприклад, шляхом депонування відповідних коштів, що не призведе до порушення бюджетного процесу.
Інший підхід до розв'язання цього питання допускатиме порушення права особи мирно володіти своїм майном та здатний підважити гарантії незалежності суддів, що неприпустимо у демократичному суспільстві.
Крім того, бюджетне законодавство на поточний бюджетний рік та встановлення відповідних бюджетних асигнувань є наслідком соціально-економічних зобов'язань держави, необхідною фінансово-правовою гарантією виконання взятих на себе обов'язків перед особою, а не їхньою нормативною передумовою, від якого залежить визнання наявності чи відсутності в особи відповідного права.
Оскільки норми бюджетного законодавства не регулюють порядок виплати судді допомоги на оздоровлення, то є необґрунтованими посилання на них як на законну підставу втручання у таке право.
ВИСНОВКИ: закон не встановлює залежності забезпечення судді від необхідності звертатися із заявою про виплату допомоги на оздоровлення у межах того бюджетного року, у якому передбачені відповідні бюджетні асигнування.
Право судді на отримання допомоги на оздоровлення за попередні робочі роки не обмежене прив'язкою до конкретного бюджетного (календарного) року, а лише умовою щодо отримання щорічної відпустки за відпрацьований робочий рік і розміром допомоги.
Отже, суддя має право на виплату в одному бюджетному (календарному) році двох допомог на оздоровлення у розмірі посадового окладу, якщо він отримує відпустку за різні періоди роботи (різні робочі роки) і не скористався правом на отримання допомоги на оздоровлення у повному розмірі за відповідний відпрацьований рік при використанні частини відпустки попередньо.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: право на соціальні виплати, трудові права суддів, матеріальне забезпечення суддів
