Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 грудня 2021 року
у справі № 617/775/20
Кримінальна юрисдикція
Щодо зміни за результатами розгляду апеляційної, касаційної скарги покарання у виді позбавлення чи обмеження волі, від відбування якого особу було звільнено з випробуванням, на штраф
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК, на 1 рік обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК, на підставі якої звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
ОЦІНКА СУДУ
Виходячи із зазначеного ціннісного орієнтиру законодавчий перелік видів покарання, встановлений у ст. 51 КК, побудований за принципом «сходів», де кожному виду покарання відведено відповідний щабель на шляху від менш до більш суворого. Зокрема, в ієрархії видів покарань штраф є найбільш м'яким серед інших видів покарання, зокрема обмеження чи позбавлення волі.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч. 1 ст. 50 КК). Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК).
У ст. 65 КК встановлено загальні засади призначення покарання, відповідно до яких суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання (ч. 1). А у ч. 2 ст. 65 КК сформульований принцип доцільності покарання, відповідно до якого винній особі має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.
Разом з тим, cуд вправі, за наявності до того підстав, звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Правові підстави і порядок звільнення від відбування покарання з випробуванням унормовані статтями 75, 76 КК.
Зокрема, згідно із ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування заходу примусу, він може прийняти рішення про звільнення цієї особи від відбування покарання з випробуванням з установленням іспитового строку тривалістю від одного до трьох років.
Зазначеною статтею встановлено вичерпний перелік видів заходів примусу, від відбування яких особу може бути звільнено. Покарання у виді штрафу у цьому переліку немає.
Таким чином, звільнення від відбування покарання з випробуванням має умовний характер: призначений захід примусу хоча й не застосовується, однак у перспективі особа звільняється від його відбування за умови виконання встановлених судом обов'язків протягом іспитового строку. Упродовж цього строку засуджений піддається заходам системного контролю за його поведінкою, які становлять втручання держави у сферу приватного життя людини і передбачають низку обмежень її особистих прав. Правовим наслідком невиконання відповідних обов`язків згідно із ч. 2 ст. 78 КК є направлення особи судом для відбування призначеного покарання.
Натомість покарання у виді штрафу вичерпується необхідністю сплати грошового стягнення і не передбачає покладення на засудженого будь-яких додаткових обов`язків, заборон чи обмежень. Та обставина, що виконання стягнення шляхом одноразового платежу в окремих випадках може становити для особи значний матеріальний тягар, компенсується нормативно закріпленим обов'язком суду дослідити майновий стан винного та можливістю розстрочення виплати штрафу (ч. 4 ст. 53 КК).
У ч. 1 ст. 89 КК законодавець встановив диференційовані строки погашення судимості. Так, п. 1 ч. 1 цієї статті передбачено, що особи, засуджені відповідно до ст. 75 цього Кодексу, вважаються такими, що не мають судимості, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання.
Також відповідно до ч. 1 ст. 89 КК такими, що не мають судимості, вважаються особи: засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання, у тому числі сплати штрафу; засуджені за вчинення злочину до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення; засуджені до основного покарання у виді штрафу за нетяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення; засуджені до основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення; засуджені до основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
Таким чином, особа, засуджена за вчинення кримінального проступку, відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 89 КК вважається такою, що не має судимості, одразу після виконання будь-якого з призначених їй покарань, у тому числі у виді штрафу. Натомість у разі звільнення від відбування більш суворих заходів примусу з випробуванням судимість згідно з п. 1 цієї норми погашається лише після закінчення іспитового строку, якщо впродовж цього терміну особа не вчинить нового кримінального правопорушення і рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших передбачених законом підстав.
У разі вчинення злочину строки погашення судимості диференційовано законодавцем залежно від його тяжкості, проте й у цих випадках, покарання у виді штрафу в разі його повного та своєчасного виконання має більш сприятливі для особи правові наслідки, оскільки погашення судимості, на відміну від випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням, не пов`язується з виконанням засудженим будь-яких додаткових умов, невиконання яких або ж вчинення нового кримінального правопорушення може мати наслідком реальне відбування особою призначеного судом покарання.
ВИСНОВКИ: зміна за результатами розгляду апеляційної, касаційної скарги покарання у виді позбавлення чи обмеження волі, від відбування якого особу було звільнено з випробуванням на підставі ст. 75 КК, на штраф не є погіршенням правового становища обвинуваченого, засудженого.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правила призначення покарання, підстави звільнення від відбування покарання, підстави призначення штрафу, заборона повороту до гіршого
