Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 січня 2022 року
у справі № 264/6171/18
Кримінальна юрисдикція
Щодо допустимості доказів, отриманих після спливу строку дії ухвали про тимчасовий доступ до речей та документів
Фабула справи: вироком суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за частинами 2, 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та виправдано за недоведеністю в її діяннях складу кримінальних правопорушень, інкримінованих їй.
Цим же вироком ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.ч. 2, 3 ст. 191, ч. 1 ст. 366, ст. 209 КК України та виправдано за недоведеністю в його діяннях складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Мотивація касаційної скарги: прокурор зауважує, що докази, отримані в порядку тимчасового доступу до речей та документів, повинні бути визнані допустимими, оскільки, вважає, що виконання ухвал слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів не слідчим, а оперативним працівником і поза строком дії ухвал слідчих суддів не є підставою для визнання таких доказів недопустимими.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до системного аналізу ст.ст. 40, 41 КПК України слідчому та оперативному працівникові надаються повноваження, які мають вичерпний перелік, не підлягаючий розширеному тлумаченню.
П. 3 ч. 2 ст. 40 КПК України передбачено, що слідчий уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.Як убачається з матеріалів провадження, слідчі судді надавали дозвіл на тимчасовий доступ до речей і документів визначеному колу осіб, тимчасовий доступ було виконано працівниками оперативних підрозділів, при цьому доручень слідчого на виконання відповідних ухвал слідчих суддів, в порядку ст. 40 КПК, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим дані отримані за наслідками тимчасового доступу були визнані недопустимими доказами.
П. 7 ч. 1 ст. 164 КПК України передбачено, що в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів має бути зазначено, зокрема строк дії ухвали, який не може перевищувати двох місяців з дня постановлення ухвали, за виключенням ухвал, постановлених на виконання вимог ч. 2 ст. 562 цього Кодексу.
Висновки: ухвалу про тимчасовий доступ до речей та документів було реалізовано зі спливом строку її дії, тобто терміну дії дозволу слідчого судді.
Таким чином, проведення доступу до речей та документів фактично було несанкціонованим, тобто таким, що не мало відповідного дозволу з боку держави. За цих обставин, докази, отримані за наслідками несанкціонованого втручання, є недопустимими.
Ключові слова: умови проведення обшуку, ознаки недопустимості доказів, незаконне збагачення суб`єкта підприємницької діяльності
