Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 лютого 2022 року
у справі № 9901/256/21
Адміністративна юрисдикція
Щодо можливості судового оскарження Указу Президента України про застосування персональних санкцій стосовно третьої особи
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Президента України про визнання протиправним (нечинним) та скасування Указу Президента України від 03 квітня 2021 року № 140/2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначила, що оскаржуваним Указом уведено в дію пункт 2 додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 квітня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким застосовано обмежувальні заходи (санкції) до Федерального агентства у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, які проживають за кордоном, і з міжнародного гуманітарного співробітництва (Росспівробітництво). Позивачка зауважила, що відповідно до пункту 13 переліку обмежувальних заходів підлягає закриттю Російський центр науки і культури в Києві (далі - Центр), який є філією Росспівробітництва.
Позивачка наголосила на тому, що ліквідація зазначеного Центру порушила її права та свободи, оскільки в Центрі проводились культурно-просвітницькі, освітні та науково-методичні заходи в галузі світової культури і мистецтва (у яких вона брала участь), а також було організовано безкоштовне вивчення для всіх бажаючих російської мови. Крім того, позивачка зазначає, що ліквідація зазначеного Центру унеможливить виділення коштів для видання книги-спогадів про її дочку ОСОБА_2.
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою відмовив у відкритті провадження у цій справі.
ОЦІНКА СУДУ
На відміну від нормативно-правового акта, індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
Як убачається з положень Закону України «Про санкції» персональні санкції вводяться в дію Указом Президента України та застосовуються індивідуально щодо юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
Оскаржуваний Указ, яким застосовано обмежувальні заходи (санкції) до Росспівробітництва, є актом індивідуальної дії, оскільки не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а (з урахуванням рішення Ради національної безпеки і оборони України, яке ним введено в дію) передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних юридичних і фізичної осіб; адресований цим особам; не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на припинення конкретних правовідносин; не розрахований на багаторазове застосування, а вичерпує дію після завершення строку застосування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС у публічно-правових спорах фізичної особи із суб'єктом владних повноважень такий спір виникає у зв`язку з виконанням або невиконанням суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій відносно цієї особи.
Обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки, при цьому такі обмеження є запобіжником для недопущення розгляду в судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) осіб, яких такі індивідуальні акти стосуються.
Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спорів, стосовно яких законом установлені імперативні вимоги щодо суб'єктного складу.
ВИСНОВКИ: оскаржуваний позивачкою Указ не стосується її прав, свобод та/або інтересів, адже адресований іншій особі, тому між позивачкою та відповідачем відсутній спір (оскільки Президент України не здійснював відносно неї публічно-владних управлінських функцій), що, своєю чергою, не породжує для неї і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом, адже для ефективного захисту порушених прав необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між стверджуваним порушенням та способом захисту прав або інтересів.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: адміністративна юрисдикція, спори за участю Президента України, оскарження індивально-правових актів
