Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 квітня 2023 року
у справі № 606/719/21[1]
Кримінальна юрисдикція
Щодо суб'єктивної сторони порушення недоторканності житла (ст. 162 КК України)
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 162 КК, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів громадян.
За ухвалою апеляційного суду вирок суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду, під житлом особи, у контексті застосування частини 2 статті 233 КПК, розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться в постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. До іншого володіння особи належать транспортні засоби, земельні ділянки, гаражі, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого чи іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.
При цьому кримінальним і кримінальним процесуальним законом не встановлено обов`язковості такої ознаки житла особи чи її іншого володіння, як належність їх особі на праві власності (що включає право володіння, користування і розпорядження майном) чи на праві володіння як одного з елементів юридично забезпеченого права власності і як вид права на чужі речі (статті 317, 395 Цивільного кодексу України).
Виходячи з принципу недоторканості житла та іншого володіння особи та з огляду на визначення поняття іншого володіння особи, наданого в частині другій статті 233 КПК, під ним розуміються предмети матеріального світу, які перебувають законно або незаконно у фактичному стабільному (тривалому) і безперервному володінні фізичної особи та призначені, пристосовані чи спеціально обладнані для розміщення або зберігання її майна, вирощування чи виробництва продукції, забезпечення побутових та інших потреб особи, а також оснащені будь-якими пристосуваннями (огорожею, запорами, сигналізацією, охороною тощо), які роблять неможливими або ускладнюють проникнення до них. При цьому зазначення про законне чи незаконне володіння як житлом, так і «іншим володінням» особи вказує на будь-які підстави набуття особою фактичного права володіння цим майном (права мати річ), яке може бути як пов`язаним, так і не пов`язаним з юридичною фіксацією цього факту (отриманням права на річ).
Такої позиції дотримується і Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях, визначаючи, зокрема поняття «житло», тлумачить його як місце (помешкання), де особа постійно проживає, незалежно від форми чи підстави такого проживання, утримує і облаштовує його, навіть якщо це здійснено з порушенням національного законодавства (справа «Барклі проти Сполученого Королівства» 1996 року).
Таким чином, встановлення законності чи незаконності фактичного володіння особи житлом чи іншим володінням знаходиться поза межами диспозиції статті 162 КК.
Для визначення предмету цього злочину має значення лише встановлення, чи відноситься він до переліку матеріальних об`єктів, зазначених у статті 233 КПК, та чи підпадає цей об'єкт під ознаки фактичного володіння ним особи як житлом чи «іншим володінням», тобто чи проживала ця особа у будинку, утримувала земельну ділянку та фактично користувалася ними, не зважаючи на спірність реалізації цих повноважень. Наявність спору щодо зазначених об`єктів не виключає фактичного володіння та користування ними.
Проникнення на територію огородженого домоволодіння, постійним користувачем якого є потерпілий ОСОБА_8, з території суміжного домоволодіння, у якому мешкає засуджений зі своєю сім`єю, без дозволу та відома володільця ОСОБА_8 і без законних на те підстав, в тому числі з подоланням перешкоди - лазу у паркані, є порушенням недоторканості іншого володіння особи, яке тягне настання відповідальності за частиною 1 статті 162 КК.
ВИСНОВКИ: суб'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 162 КК, характеризується прямим умислом, тобто особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.
При цьому умисел винної особи спрямований на незаконне проникнення до житла чи іншого об'єкта ("іншого володіння"), яким фактично володіє потерпілий, що усвідомлюється винним, однак не потребує встановлення обізнаності останнього в підставах володіння потерпілим зазначеним майном (законності чи незаконності такого володіння).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: принцип недоторканності житла, порядок проникнення до житла, проникнення до володіння особи
