Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 29 лютого 2024 року
у справі № 580/4531/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів з приводу оскарження податковими органами правочинів, вчинених суб'єктами приватного права
Фабула справи: Державна податкова служба України (далі - ДПС) звернулася до адміністративного суду з позовом до ТОВ «А-Транс Логістик» та ТОВ «ПО «Ірві Спецтехніка Груп», суб'єктів господарювання - контрагентів за договором перевезення автомобільним транспортом, про визнання недійсним цього договору та застосування наслідків недійсності правочинів, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Податковий орган визначив правовою підставою вимог приписи ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України та обґрунтував позов тим, що оспорюваний договір укладений відповідачами без наміру його виконання, а складені на підставі оспорюваного договору документи були використані виключно в податковому обліку з метою заниження сум податкових зобов'язань.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, зазначивши, що позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Мотивація касаційної скарги: податковий орган стверджував про належність спору у цій справі до юрисдикції адміністративних судів, оскільки звернення із зазначеним позовом слід розцінювати як виконання покладених на контролюючий орган повноважень задля забезпечення публічно-правового інтересу у сфері оподаткування.
Правова позиція Верховного Суду: у цій справі суб'єкт владних повноважень (контролюючий орган) оспорює правочин (договір), укладений суб'єктами приватного права (господарюючими суб'єктами), з підстав його недійсності, визначених цивільним законом.
Правовою аксіомою вважається, що правочин є правомірною дією суб`єктів цивільного права та найбільш поширеним юридичним фактом, на підставі якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин. Договір є дво- чи багатостороннім правочином.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання недійсним правочину (серед іншого договору) є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту у приватноправових відносинах.
Натомість до визначених ч. 1 ст. 5 та ч. 2 ст. 245 КАС України загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить.
У п. 4 ч. 1 ст. 19 КАС України законодавець конкретизував юрисдикцію адміністративних судів лише стосовно адміністративних договорів, зазначивши, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.
Отже, обраний ДПС спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах - визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам.
За змістом позову, основною вимогою ДПС є визнання недійсним правочину (договору, укладеного суб'єктами господарювання), інші позовні вимоги - похідні відповідно до спеціальних наслідків недійсності правочину з підстав його невідповідності інтересам держави і суспільства за ч. 3 ст. 228 ЦК України.
Таким чином, основна позовна вимога направлена на припинення договірних (зобов`язальних) правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів) у приватноправовій сфері. При цьому зміст похідної вимоги, можливість стягнення за якою на користь держави прямо передбачена ЦК України у разі визнання правочину недійсним, не є визначальною для віднесення спору до юрисдикції адміністративних судів.
Висновки: оспорюючи правочин, вчинений суб'єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав чи обов`язків, суб`єкт владних повноважень передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам, тому, незважаючи на обґрунтування позовних вимог, такий спір є приватноправовим, а справа в такому спорі відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів.
Ключові слова: господарське судочинство, господарська юрисдикція, повноваження податкового органу, невиконання податкових зобов'язань
