Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 травня 2026 року
у справі № 160/34336/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів за позовами контролюючого органу про визнання правочинів недійсним
ФАБУЛА СПРАВИ
Головне управління Державної податкової служби, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - ГУ ДПС), звернулося до суду з позовом до ТОВ «АРТВИК», ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ТОВ «ЛАЙФ РОСТ ГРУП», про визнання договору поставки, укладеного між ТОВ «АРТВИК» та ТОВ «ОНУР КОНСТРУКЦІОН ІНТЕРНЕШНЛ», недійсним, застосування наслідків недійсності правочинів, передбачених частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України та стягнення з ТОВ «АРТВИК» на користь держави 9 950 702 ,56 грн.
Рішенням окружного адміністративного суду позов залишено без задоволення.
Постановою апеляційного адміністративного суду рішення окружного адміністративного суду скасовано. Закрито провадження у справі. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що спір у цій справі не є публічно-правовим, а враховуючи суб'єктний склад сторін має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
ОЦІНКА СУДУ
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо скарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Тобто норми Кодексу адміністративного судочинства України регламентують порядок розгляду не просто публічно-правових спорів, а тих з них, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
Розгляд спорів у межах господарської юрисдикції за зверненням контролюючого органу з позовами про визнання недійсними правочинів та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, призводить до того, що цей орган має довести порушення своїх прав та інтересів, проте оспорювані правочини в цьому випадку не зачіпають будь-яких прав та інтересів органів Державної податкової служби України, оскільки в цих правовідносинах такі органи реалізують виключно владні управлінські функції під час податкового контролю відповідно до Податкового кодексу України.
Системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України і статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (яка згадує справи щодо визнання недійсними правочинів банкрута) дозволяє дійти висновку, що стаття 7 Кодексу України з процедур банкрутства не скасовує дію статті 20 ГПК України, що містить пряму норму про винятки щодо спорів, пов'язаних з недійсністю правочинів, які, на думку контролюючих органів, спрямовані на приховування об'єктів оподаткування.
Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов'язково бути підкріплені нормами Податкового кодексу України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов`язків між контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об'єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України - заважає правильно встановити розмір податкового обов'язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб'єкта - платника податків.
ВИСНОВКИ: справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду саме адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: критерії розмежування судової юрисдикції, спори з податковим органом, ознаки публічно-правового спору
