Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Ухвалою
від 09 квітня 2019 року
у справі № 278/1-158/12-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо ознаки, за якою хуліганство відмежовується від злочинів проти здоров'я
Фабула справи: вироком суду першої інстанції було засуджено ОСОБА_9 за ч.1 ст.115 КК України, за ч.1 ст.125 КК і на підставі ч.1 ст.70 КК визначене остаточне покарання; ОСОБА_7 - за ч.2 ст.125 КК.
Суд апеляційної інстанції попередній вирок скасував і направив справу на новий судовий розгляд. Після нового розгляду засуджено до покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_9 - за п.7 ч.2 ст.115 КК і за ч.4 ст.296 КК; ОСОБА_7 - за ч.4 ст.296 КК.
Мотивація касаційної скарги: захисник ставить питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_7 судових рішень та закриття справи через відсутність у діянні його підзахисного складу злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК.
Захисник стверджує, що судами не доведено наявності у засудженого умислу на порушення громадського порядку та мотиву явної неповаги до суспільства. Захисник стверджує, що ОСОБА_7 стріляв по ОСОБА_12 і ОСОБА_11 з метою самозахисту та захисту свого сина від протиправних дій потерпілих, які загрожували їхньому життю та здоров'ю. На думку захисника, в матеріалах справи достатньо доказів, які свідчать, що на час повторної бійки о 23:30 між засудженими та потерпілими вже склалися особисті неприязні стосунки, що виключає хуліганський мотив. Він вважає, що висновки судів про винуватість ОСОБА_7 в хуліганстві ґрунтуються на припущеннях та неналежних доказах, зокрема неправдивих показаннях потерпілого ОСОБА_12 Також, на його думку, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.377 КПК 1960 року, оскільки не містить обґрунтованих відповідей на всі доводи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту.
Правова позиція Верховного Суду: об'єктом захисту за ст. 296 КК є такий стан громадського порядку, за якого забезпечуються громадський спокій, повага до здоров'я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема права на відпочинок, усталені правила співжиття, спілкування, поведінки і ставлення членів спільноти один до одного, нормальне функціонування органів державної влади, місцевого самоврядування, установ, організацій, громадських об'єднань та інших інституцій.
Відповідно до практики Суду дії, зумовлені мотивами, що ґрунтуються на особистих стосунках між потерпілим і винною особою, які попередньо між ними склалися, не можуть бути ознакою хуліганства, якщо обвинувачення не доведе поза розумним сумнівом, що мотивом таких дій, крім особистих стосунків, було одночасно також і намагання виразити неповагу до громадського порядку (постанова Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 342/1121/16-к[1], ухвала Верховного Суду від 29.01.2019 року у справі № 310/6095/17[2]). Такий висновок узгоджується і з позиціями, викладеними в п.4 постанови Пленуму ВСУ від 22.12.2006 року № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство».
Висновки: ознакою, за якою хуліганство відмежовується від злочинів проти здоров'я, є об'єкт злочину та його мотив. Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок, тобто зазначені вище об'єкти захисту. Висновок про зміст і спрямованість умислу винного має бути зробленим з огляду на характер дій особи, яка їх вчиняє, а також стосунки, які склалися між такою особою та потерпілим.
Ключові слова: хуліганські дії, неповага до громадського порядку, спрямованість умислу винного
