Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 грудня 2024 року
у справі № 640/15163/22
Адміністративна юрисдикція
Щодо механізму легалізації перебування осіб без громадянства на території України
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа Державна міграційна служба України, в якому просив:
- визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо неприведення підпункту 2 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 (далі - Порядок №322), у відповідність до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI;
- зобов`язати Кабінет Міністрів України привести підпункт 2 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №322, у відповідність до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (зі змінами в редакції від 16 червня 2020 року), передбачивши виключення у застосуванні підпункту 2 пункту 61 для визнаних відповідно до статті 6-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» осіб без громадянства.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
ОЦІНКА СУДУ
Ключовим питанням, на яке має відповісти Верховний Суд в цьому касаційному провадженні, чи є невідповідність між положеннями підпункту 2 пункту 61 Порядку №322 та нормами Закону України №3773-VI, з урахуванням змін, внесених Законом України від 16 червня 2020 року №693-IX, зокрема, нормами частини двадцять другої та третьої статті 4, частини дев`ятнадцятої статті 5 і статті 6-1 цього Закону (далі - з урахуванням змін).
Зміни до Закону №3773-VI надають гарантоване право особам, які не мають паспортного документа і не можуть його отримати через те, що вони не розглядаються як громадяни будь-якою державою в силу дії її закону, незалежно від їх законності чи незаконності перебування на території України, отримати статус особи без громадянства.
При цьому зазначені зміни забезпечують чіткий правовий зв`язок між отриманням такого статусу та правом на оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні. Цей зв`язок закладений в правовій конструкції частини дев`ятнадцятої статті 5 Закону №3773-VI, яка визначає, що факт набуття статусу особи без громадянства є достатньою правовою підставою для оформлення посвідки на тимчасове проживання. Посвідка, у свою чергу, слугує механізмом легалізації перебування таких осіб на території України.
Викладене свідчить, що зміни, внесені Законом №693-IX до Закону №3773-VI, не лише декларують визнання за особою статусу особи без громадянства, але й підтверджують взяття державою зобов'язань щодо забезпечення відповідної адміністративної процедури для оформлення документів, які підтверджують законність перебування та легалізацію таких осіб на території України.
Аналізуючи підпункт 2 пункту 61 Порядку №322, Верховний Суд зазначає, що цей підпункт встановлює для осіб без громадянства, які набули такий статус відповідно до частини двадцять другої статті 4 Закону №3773-VI, додаткові умови для отримання посвідки на тимчасове проживання, зокрема щодо дотримання строків перебування в Україні та відсутності рішень про примусове повернення видворення, чи заборону на в`їзд.
Між оскаржуваним положенням Порядку №322 та нормами Закону №3773-VI з урахуванням змін, внесених Законом №693-IX, існують юридичні невідповідності в частині обсягу прав осіб без громадянства на отримання посвідки на тимчасове проживання.
Порядок №322, як підзаконний нормативно-правовий акт, прийнятий для виконання норм Закону №3773-VI, встановлює для осіб без громадянства додаткові обмеження для оформлення посвідки на тимчасове проживання, не обумовлені ані Законом №3773-VI, ані Законом №693-IX, фактично порушуючи гарантії, надані зазначеними законами, і створюючи перешкоди для реалізації прав цих осіб. Такі обмеження не тільки суперечать основним положенням відповідних законів, але й фактично позбавляють осіб без громадянства доступу до механізмів легалізації їхнього перебування в Україні.
Наявність судових спорів, у межах яких особи, щодо яких було прийнято рішення про примусове повернення, а в подальшому визнано статус осіб без громадянства, оскаржують відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 2 пункту 61 Порядку №322, підкреслює правову невизначеність правового регулювання зазначеного питання. Це лише вказує на необхідність законодавчого врегулювання ситуації для забезпечення належного захисту прав осіб без громадянства в Україні.
При цьому необхідно наголосити, що згідно з частиною другою статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Закон №693-IX набрав чинності 18 липня 2020 року, проте Кабінет Міністрів України не вжив відповідних заходів щодо приведення положення підпункту 2 пункту 61 Порядку №322 у відповідність до вимог Закону №3773-VI зі змінами, внесеними Законом №693-IX. У зв`язку з цим, Верховний Суд визнає, що Кабінет Міністрів України допустив бездіяльність щодо вчинення відповідних дій.
У зв`язку з наведеним, Верховний Суд уважає наявними правові підстави для зобов'язання відповідача привести підпункт 2 пункту 61 Порядку №322 у відповідність до Закону №3773-VI зі змінами, внесеними Законом №693-IX, передбачивши виключення у застосуванні підпункту 2 пункту 61 цього Порядку для визнаних відповідно до статті 6-1 Закону №3773-VI осіб без громадянства.
ВИСНОВКИ: Закон №3773-VI не містить підстав відмови у видачі посвідки на тимчасове проживання, а Порядок №322, як нормативно-правовий акт, який прийнятий для виконання цього Закону, не може звужувати чи змінювати права, передбачені законом, адже з прийняттям змін, Закон №3773-VI надав можливість звертатися шляхом процедури визнання осіб без громадянства особам незалежно від законності чи не законності перебування на території України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий статус апатридів, підстави видачі посвідки на тимчасове проживання, права осіб без громадянства
