Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 серпня 2024 року
у справі № 522/8660/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо обов’язку іноземця вчиняти дії з приводу легалізації свого перебування в Україні незалежно від сімейного статусу такої особи
ФАБУЛА СПРАВИ
Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відділу міграційного контролю ДМС від 10 листопада 2022 року про примусове повернення в країну походження або третьої країни.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.
Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову у задоволення позовних вимог.
ОЦІНКА СУДУ
Нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України (пункт 14 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI).
Згідно з частиною третьою статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Позивач є іноземцем, який хоч і законно прибув в Україну, але після закінчення визначеного нормами законодавства терміну перебування, втратив підстави для подальшого перебування на території України та ухиляється від виїзду, що відповідає ознакам статусу нелегального мігранта у розумінні пункту 14 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI.
За змістом оскаржуваного рішення ГУ ДМС в Одеській області не було встановлено обставин, передбачених статтями 30, 31 Закону № 3773-VI, які забороняють примусове повернення ОСОБА_1 до країни його походження, або таких, які б свідчили, що після повернення до країни громадянської належності можуть бути порушені його основні права та свободи у відповідності до критеріїв Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року та Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 1984 року.
Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність факту добросовісності в діях позивача щодо продовження строку для подання документів на продовження тимчасової посвідки на проживання в Україні, зважаючи на те, що листування з ДМС України щодо продовження позивачу строку для подання документів на продовження тимчасової посвідки на проживання в Україні, позивачем було вчинено в січні 2020 року, з чого убачається, що майже 3 роки позивачем не вчинялись дії щодо легалізації на території України.
Основними доводами, якими позивач, серед іншого, обґрунтовував протиправність оскаржуваного рішення є те, що міграційним органом не враховано обставин його сімейного стану, наявності жінки з якою спільно проживає та має спільну дитину, що має наслідком порушення права на повагу до його приватного і сімейного життя, визначеного статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.
Тобто, законодавець не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає на нього обов'язок забезпечення урегулювання свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України.
Особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов'язками.
ВИСНОВКИ: саме по собі проживання особи на території України протягом тривалого часу та факт наявності дружини та дітей, які є громадянами України, за обставин цієї справи, не означає автоматично що особа абсолютно захищена від примусового повернення до країни походження міркуваннями збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Тобто мова йде про відповідальність самого позивача, який був свідомий того, що його міграційний статус робить збереження сімейного життя сумнівним з огляду на нелегальне перебування на території України.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: міграційні спори, статус нелегального мігранта, підстави примусового повернення іноземців
