Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 грудня 2024 року
у справі № 278/3289/22
Цивільна юрисдикція
Щодо розподілу обов'язків доказування за вимогою про звільнення (повернення) самовільно зайнятих земельних ділянок
Фабула справи: прокурор через неналежне виконання ГУ Держгеокадастру обов'язку щодо захисту інтересів держави звернувся з позовом до відповідачки про звільнення самовільно зайнятих нею земельних ділянок. Вказав на те, що відповідачка не виконала припис ГУ Держгеокадастру про усунення порушень земельного законодавства та безпідставно користується вкритими лісовими насадженнями земельними ділянками, які межують із належними їй ділянками.
Суди першої й апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову. Вважали його передчасним. Також виснували, що прокурор не довів порушення прав держави після проведення останньої перевірки ГУ Держгеокадастру, бо згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок вони передані на відповідальне зберігання з правом користування третій особі.
Мотивація касаційної скарги: прокурор вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували, що матеріали перевірки та докази, долучені до позову, належно підтверджують тривале самовільне зайняття відповідачкою спірних земельних ділянок, а отже, і наявність обов'язку їх звільнити. Відповідачка не надала жодних доказів виконання нею обов`язку зі звільнення цих ділянок.
Правова позиція Верховного Суду: цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Висновки: суд вважає помилковим твердження судів попередніх інстанцій про те, що позивач мав довести, що відповідачка продовжує користуватися самовільно зайнятими земельними ділянками. Обов'язок довести усунення перешкод лежить на відповідачці, а не на позивачеві. Позивач повинен довести, що відповідачка створює перешкоди на момент подання позову, а вона, - що до ухвалення судового рішення усунула ці перешкоди.
Ключові слова: формування доказової бази, процедура доказування, встановлення обставин порушення, незаконне використання земель
