Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 травня 2025 року
у справі № 208/2264/15-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо порушення принципу безпосереднього дослідження доказів судом
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та виправдано її на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю, що в її діянні є склад цього кримінального правопорушення.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
За приписами ст. 23 КПК не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Місцевий суд безпідставно вдався до аналізу і оцінки показань тих свідків і експертів, які безпосередньо не сприймав ані під час безпосереднього допиту в судовому засіданні, ані внаслідок відтворення з відповідних технічних носіїв інформації їх показань, наданих під час попереднього судового розгляду. Колегія суддів Верховного Суду зважає на те, що місцевий суд, до того ж, не навів конкретних підстав, які відповідають приписам кримінального процесуального закону, до дослідження під час судового розгляду не показань свідків, як то визначено в статтях 23, 95, 352 КПК, а протоколів допиту свідків, складених під час досудового розслідування.
За вказаних обставин колегія суддів звертає увагу, що саме лише застереження у вироку місцевого суду про те, що докази по справі аналізуються судом із урахуванням як їх безпосереднього дослідження, так і їх дослідження попереднім складом суду, що зафіксовано на технічних носіях записів судових засідань, оскільки в цій справі, за спливом майже 10 років з дня ДТП, допитати безпосередньо новим складом суду всіх свідків та експертів виявилось неможливим, не може бути підґрунтям до такого порядку дослідження доказів, як застосовано місцевим судом в цьому провадженні. Здійснення судового розгляду всупереч вимогам статей 23, 94, 95, 352, 356 КПК не дозволяє вважати постановлений вирок законним і обґрунтованим, оскільки фактично застосований порядок дослідження доказів суперечить тому, який встановлений в кримінальному процесуальному законі, та не узгоджується із правозастосовними позиціями Верховного Суду.
ВИСНОВКИ: кримінальний процесуальний закон не містить жодного підґрунтя до використання такого способу дослідження доказів, як імпорт із тексту попереднього, раніше скасованого вироку місцевого суду змістовної складової показань свідків, експертів та спеціаліста та їх відображення в тексті нового вироку за відсутності безпосереднього дослідження доказів, а також дослідження протоколів допиту свідків на досудовому розслідуванні і відображення у вироку пояснень, наданих слідчому під час допиту, як показань в судовому засіданні, отже, в контексті приписів ст. 86 КПК вказаними доказами неприпустимо обґрунтовувати будь-які висновки суду, крім висновків про недопустимість в кримінальному провадженні таких доказів.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: процедура судового розгляду, засади кримінального провадження, оцінка доказів, злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту
