Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 23 вересня 2025 року
у справі № 759/22355/21
Кримінальна юрисдикція
Щодо допустимості використання показань, які особа давала у суді першої інстанції
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 121 КК України та виправдано.
Вироком апеляційний суд вирок суду першої інстанції скасував. Постановив свій вирок, яким визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та визначив покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до п. 16 ст. 7 КПК України безпосередність дослідження показань є загальною засадою кримінального судочинства, а ст. 23 цього Кодексу визначає, що показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, а відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані доказами, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При цьому суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК України.
Частиною 4 ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.
Ця вимога сформульована як принцип, яким має керуватися суд, приймаючи процесуальні рішення в конкретній ситуації, у тому числі рішення щодо допустимості або недопустимості доказів.
Принцип безпосередності дослідження доказів спрямований передусім на найкраще забезпечення права сторін уточнити показання особи та поставити під сумнів ті чи інші повідомлення або її репутації
Відповідно до ч. 11 ст. 615 КПК України, яка регулює особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану, показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.
ВИСНОВКИ: положення «суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання» (ч. 4 ст. 95 КПК України) не може тлумачитися як безумовна заборона використання показань, які особа давала у суді першої інстанції.
Крім того, показання, які особа надавала під час кримінального провадження в суді першої інстанції, не можуть вважатися недопустимими доказами лише на тій підставі, що неможливо було забезпечити явку такої особи під час апеляційної процедури.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: дослідження доказів судом, оцінка доказів, допустимість показань
