Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 листопада 2024 року
у справі № 545/3000/19
Кримінальна юрисдикція
Щодо допустимості як доказу копії протоколу про затримання
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено:
- за ч. 1 ст. 115 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років;
- за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК - до покарання у виді довічного позбавлення волі;
- за ч. 2 ст. 194 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим визначено ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КК остаточно визначено йому покарання у виді довічного позбавлення волі.
При перегляді вироку апеляційний суд ухвалою в порядку ч. 2 ст. 404 КПК змінив цей вирок у частині покарання визначеного за сукупністю кримінальних правопорушень. На підставі ч. 2 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим у виді довічного позбавлення волі остаточно визначив ОСОБА_6 покарання у виді довічного позбавлення волі. У решті судове рішення залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
За змістом кримінального процесуального закону, при затриманні особи за підозрою у неї з'являється право на захист, який вона може здійснювати самостійно або з допомогою адвоката. Водночас особа має право вимагати негайного, до її першого допиту, конфіденційного побачення з захисником. Затримання особи у порядку статей 207 або 208 КПК є несподіваною подією для учасників провадження. Оскільки цей закон надає органам правопорядку повноваження за певних умов проводити затримання без попереднього судового дозволу, це означає, що законодавець визнає непередбачуваність обставин, які зумовлюють таке затримання.
Відповідно до ч. 5 ст. 208 КПК протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається обов`язково, оскільки це є гарантією забезпечення її прав, а тому його не можна визнати недопустимим, оскільки це означало б, що факт затримання особи нічим не підтверджується.
Оцінювати з погляду допустимості можна лише відомості (фактичні дані) які можуть у ньому міститися. Тому в разі, якщо протокол затримання містить відомості, які можуть бути використані як докази в суді, учасниками може бути поставлено питання лише щодо допустимості саме цих відомостей, а не протоколу затримання в цілому, як процесуального документа у справі .
ВИСНОВКИ: слід визнати неспроможними доводи касаційної скарги захисника про недопустимість протоколу затримання у справі через те, що в матеріалах провадження міститься його копія, а не оригінал, оскільки стороною захисту не заперечується сам факт затримання останнього та правильність відображених у протоколі даних.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий статус затриманого, порядок затримання, законність запобіжних заходів, порушення при затриманні, недопустимість доказів, право на адвоката
