Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 січня 2026 року
у справі № 390/26/23
Кримінальна юрисдикція
Щодо порушення права на захист
ФАБУЛА СПРАВИ
Суд першої інстанції вироком засудив ОСОБА_6 за частиною четвертою статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі положень частини першої статті 71, частини четвертої статті 81 КК частково приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком і визначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 5 днів.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні - одна з найважливіших гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених статтею 59, частиною другою статті 63, пунктом 5 частини третьої статті 129 Конституції України та міжнародними актами, які є частиною національного законодавства щодо прав людини і основоположних свобод (стаття 11 Загальної декларації прав людини; частина третя статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Відповідно до частини другої статті 20 КПК слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правничу допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
Підозрюваний, обвинувачений має право, зокрема, на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження, а також на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та / або законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів на її оплату (пункт 3 частини третьої статті 42 КПК).
Реалізація права на відмову від захисника та відповідна належна правова процедура визначені частинами першою і третьою статті 54 КПК, якою, зокрема, передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його, проте відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов`язковою. У такому разі, якщо підозрюваний чи обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому статтею 49 цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.
Зазначені вимоги національного та міжнародного законодавства щодо підстав та порядку відмови (заміни) особи (підозрюваного, обвинуваченого) від захисника не вказують на конкретну форму волевиявлення особи, необхідну для вирішення судом питання про відмову від захисника.
Отже, за загальним правилом, передбаченим пунктом 3 частини третьої статті 42 КПК, підозрюваний, обвинувачений має право на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження.
ВИСНОВКИ: з матеріалів справи видно, що сумніви обвинуваченого щодо належного здійснення захисту не були безпідставними, оскільки районний суд порушив питання про відповідальність адвоката перед Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури у зв`язку з неналежною процесуальною поведінкою під час виконання своїх професійних обов'язків адвоката у цьому кримінальному провадженні, у тому числі коли засуджений перебував під вартою.
Зазначене вимагало від суду апеляційної інстанції особливої ретельності під час вирішення цього питання, чого зроблено не було.
За таких обставин Суд доходить висновку, що суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема частини другої статті 54, статей 22 та 412 КПК, які призвели до обмеження права засудженого на захист та могло перешкодити ухваленню законного й обґрунтованого судового рішення, у зв`язку з чим ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового апеляційного розгляду.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: засади кримінального провадження, право на адвоката, порушення вимог КПК
