Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 10 березня 2026 року
у справі № 284/49/19
Кримінальна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для призначення покарання за сукупністю вироків чи зарахування покарання у разі відбування засудженим покарання за іншим вирок в СІЗО
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за:
- ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років;
- ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- ч. 1 ст. 263-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, початок відбування якого ухвалено обчислювати з дня застосування до засудженого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме - з 15 листопада 2023 року.
Цим же вироком ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, на підставі ст. 49 КК, а кримінальне провадження в цій частині закрито.
Вирішено питання щодо цивільних позовів потерпілої ОСОБА_8 та цивільного позивача ОСОБА_9, яка є законним представником неповнолітньої ОСОБА_10, процесуальних витрат та речових доказів, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Доводи касаційних скарг засудженого та його захисника про безпідставне незастосування судами першої та апеляційної інстанцій положень частин 1, 4 ст. 71 КК під час призначення ОСОБА_7 остаточного покарання та необрахування строку відбування покарання з дня затримання засудженого, а саме з 17 листопада 2018 року, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 раніше засуджений вироком Овруцького районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року за ч. 3 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке він відбував в період з 17 листопада 2018 року до 17 листопада 2023 року.
У цьому провадженні до ОСОБА_7 не обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
На момент ухвалення вироку місцевим судом у цьому кримінальному провадженні 20 листопада 2024 року ОСОБА_7 повністю відбув покарання за попереднім вироком, а тому положення ст. 71 КК під час призначення йому покарання у цій справі не застосовуються.
Твердження сторони захисту про безпідставне незарахування судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 в строк відбування покарання строку попереднього ув`язнення з дня його затримання, а саме з 17 листопада 2018 року, колегія суддів відхиляє.
Як вбачається із дослідженого судами першої та апеляційної інстанцій протоколу затримання ОСОБА_7 від 17 листопада 2018 року, останній був затриманий не з метою взяття під варту на досудовому розслідуванні у цьому кримінальному провадженні, а з метою виконання вироку Овруцького районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року.
Як правильно встановили суди попередніх інстанцій у цьому кримінальному провадженні під час досудового розслідування щодо ОСОБА_7 запобіжний захід не обирався, а вперше був застосований на стадії судового провадження ухвалою місцевого суду від 15 листопада 2023 року та надалі неодноразово продовжувався.
Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що на підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_7 в строк відбування покарання підлягає зарахуванню строк попереднього ув'язнення, який у цьому провадженні почався саме з 15 листопада 2023 року.
ВИСНОВКИ: той факт, що під час досудового розслідування у цьому провадженні засуджений відбував покарання за іншим вироком, однак тримався під вартою не в колонії, а в СІЗО, не створює підстав для застосування положень ст. 71 КК чи зарахування покарання.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: множинність кримінальних правопорушень, правила призначення покарання, правила рахування покарання
