Правова позиція
Верховного Суду України
згідно з Постановою
від 13 вересня 2017 року
у справі № 556/1838/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо скасування постанови про закінчення виконавчого провадження
Фабула справи: ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - обласного управління АТ «Ощадбанк» (далі - ОУ АТ «Ощадбанк») звернулося до суду зі скаргою, в якій просило визнати незаконною та скасувати постанову відділу Державної виконавчої служби районного управління юстиції (далі - ВДВС РУЮ) про закінчення виконавчого провадження, оскільки боржник ОСОБА_6 недоплатив банку 9 664, 33 доларів США.
Ухвалою районного суду визнано правомірною постанову державного виконавця. Відмовлено за безпідставністю у скасуванні постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - ОУ АТ «Ощадбанк» задоволено, ухвалу районного суду скасовано, скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - ОУ АТ «Ощадбанк» задоволено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, ухвалу апеляційного суду залишено без змін.
Мотивація заяви про перегляд: ОСОБА_6 зазначає про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV.
Правова позиція Верховного Суду України: згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Закінчуючи виконавче провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин, державний виконавець виходив з того, що боржником ОСОБА_6 на підставі квитанції фактично виконано виконавчий лист про стягнення 221 654, 67 грн.
Висновки: оскільки законодавством державного виконавця не наділено правом змінювати суму заборгованості, розраховану та визначену у рішенні суду, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України «Про виконавче провадження».
Ключові слова: примусове виконання судового рішення, державний виконавець, виконавчий документ, фактичне виконання рішення суду
