Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 09 червня 2026 року
у справі № 280/5566/25[1]
Адміністративна юрисдикція
Щодо характеру диференціації ставок орендної плати за земельні ділянки для різних категорій землекористувачів
ФАБУЛА СПРАВИ
До окружного адміністративного суду надійшов позов ТОВ «КРАМ ІНВЕСТ» до міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення міської ради «Про внесення змін до рішення «Про встановлення розміру орендної плати за землю» в частині встановлення у додатку до вказаного рішення річного розміру орендної плати для земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги (код згідно з Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок - 03.03) на рівні 11 відсотків від їх нормативної грошової оцінки.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позовну заяву задоволено повністю.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно із частиною першою статті 1, пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №3659-XII Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. До основних завдань Антимонопольного комітету України належить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Частиною четвертою статті 20 Закону №3659-XII встановлено, що органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проєкти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб`єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №2210-ІІІ, економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Частинами першою та третьою статті 15 цього Закону встановлено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що ключовим питанням при оцінці рішення органу місцевого самоврядування на предмет відповідності законодавству про захист економічної конкуренції є встановлення впливу такого рішення на конкурентне середовище, а також факту створення окремим суб'єктам господарювання переваг або несприятливих умов діяльності порівняно з іншими учасниками відповідного ринку.
Більш того, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та надання правової оцінки діям органів місцевого самоврядування на предмет наявності ознак антиконкурентних дій віднесено законом до компетенції органів Антимонопольного комітету України.
Перевірка судом відповідності рішення суб'єкта владних повноважень вимогам частини другої статті 2 КАС України не виключає оцінки такого рішення на предмет дотримання принципів рівності, пропорційності та недопущення свавільного чи необґрунтованого різного ставлення.
Прийняття органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта з питань встановлення місцевих податків і зборів у межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, не свідчить автоматично про те, що такий акт є рішенням, яке у розумінні частини четвертої статті 20 Закону №3659-XII підлягає обов'язковому погодженню з органами Антимонопольного комітету України.
ВИСНОВКИ: для висновку про наявність ознак антиконкурентних дій недостатнім є саме лише встановлення факту диференціації ставок орендної плати або різного рівня податкового навантаження для окремих категорій землекористувачів.
Разом із тим сам по собі факт установлення різних ставок орендної плати для різних категорій землекористувачів, за відсутності очевидних ознак свавільності чи безпідставності такого регулювання, не свідчить автоматично про дискримінаційний характер рішення органу місцевого самоврядування.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори з ОМС, плата за землю, місцеві податки, антимонопольний контроль, місцеве податкове регулювання
