Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 16 липня 2026 року
у справі № 461/1206/21
Кримінальна юрисдикція
Щодо правової різниці між суб'єктивною стороною порушення ПДР та умисного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком районного суду міста ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення та виправдано.
Апеляційний суд ухвалою вирок місцевого суду залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно з формулюванням обвинувачення, яке пред`явлене ОСОБА_7, він умисно різко вивернув кермо праворуч, розпочав рух та тим самим здійснив наїзд правим заднім колесом на ліву ногу (ступню) ОСОБА_9, спричинивши останньому легкі тілесні ушкодження у вигляді забою м`яких тканини в ділянці лівого гомілкового ступневого суглобу та ступні.
Отже, на переконання колегії суддів, центральним питанням у цій справі було встановлення змісту суб`єктивної сторони діяння ОСОБА_7, тому судам попередніх інстанцій необхідно було з`ясувати, керувався водій наміром травмувати ОСОБА_9 чи наїзд на ногу став необережним наслідком маневру, який порушив правила безпечного водіння.
Диспозиція ч. 2 ст. 345 КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.
Об`єктивна сторона цього злочину полягає у заподіянні побоїв, а також легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння побоїв чи тілесних ушкоджень.
Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується виключно умисною формою вини, у зв`язку з чим для кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 345 КК судом має бути доведено, що тілесні ушкодження працівнику правоохоронного органу були заподіяні умисно.
При цьому, інтелектуальна ознака прямого умислу полягає у тому, що суб'єкт усвідомлює фактичну сторону своїх дій, зокрема те, що він своєю протиправною поведінкою заподіює тілесні ушкодження працівнику правоохоронного органу, у зв`язку із виконанням останнім службових обов`язків, а вольова ознака передбачає наявність бажання на їх заподіяння та настання відповідних суспільно небезпечних наслідків.
ВИСНОВКИ: колегія суддів наголошує на принциповій правовій різниці між суб'єктивною стороною порушення ПДР та умисного злочину проти особи. За своєю правовою природою недотримання правил безпеки руху є необережним діянням, де ставлення водія до можливих наслідків характеризується самовпевненістю або недбалістю, а не умислом.
Спроба обвинувачення кваліфікувати дорожній інцидент за ч. 2 ст. 345 КК лише на тій підставі, що водій рухався без належної обачності, є неприпустимим розширенням меж кримінального закону.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, форма вини, межі криміналізації поведінки водія, розмежування необережного та умисного діяння