Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 вересня 2026 року
у справі № 990/43/24
Адміністративна юрисдикція
Щодо порядку оскарження рішення ВККС України про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, або таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якій просила:
- визнати протиправними дії ВККС щодо проведення пленарного засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді окружного адміністративного суду ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді;
- визнати протиправним і скасувати рішення Комісії, яким її, ОСОБА_1, визнано такою, що не відповідає займаній посаді судді окружного адміністративного суду та вирішено внести Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) подання про звільнення її з посади судді.
Касаційний адміністративний суд рішенням позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав протиправним і скасував рішення ВККС; в іншій частині позову відмовив.
ОЦІНКА СУДУ
Частина восьма статті 101 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів»» (далі - Закон № 1402-VІІІ) встановлює основоположне та безумовне правило: рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Зазначена норма не містить і ніколи не містила жодного застереження на кшталт «крім випадків, коли рішення оскаржується з процесуальних підстав» у будь-якій редакції Закону № 1402-VIII. Виняток із процесуального правила, що визначає момент виникнення права на судове оскарження, має випливати з чіткого й недвозначного законодавчого формулювання, а не виводитися шляхом розширеного тлумачення лаконічної норми.
Положення ж статті 88 Закону № 1402-VIII, яка має назву: «Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», визначають підстави для скасування рішення ВККС України.
За формою, змістом, спрямованістю та юридичними наслідками рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та внесення до ВРП подання про його звільнення є актом, який підпадає під поняття рекомендаційного рішення Комісії у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII.
Отже, рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, з одночасним внесенням до ВРП подання про звільнення, за своєю правовою природою є рекомендацією у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII незалежно від того, з яких підстав суддя не згоден (не згодна) з цим рішенням і його оскаржує (процедурних порушень, чи мотивів).
Жодна норма ані Закону № 1402-VIII, ані Закону № 1798-VIII чи регламентних актів ВРП не містить прямої або опосередкованої заборони ВРП перевіряти, чи мала Комісія повноваження на проведення кваліфікаційного оцінювання певним складом, чи додержано процедуру дослідження висновку ГРД, чи підписано рішення належним складом членів Комісії. Навпаки, ухвалюючи власне рішення про звільнення судді на підставі подання Комісії, ВРП реалізує самостійне дискреційне конституційне повноваження (стаття 131 Конституції України) і зобов`язана, як і будь-який орган державної влади, діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Здійснюючи це повноваження, ВРП має ex officio встановити юридичні передумови для ухвалення власного рішення, у тому числі перевірити повноважність суб`єкта, який ухвалив подання, та дотримання встановленої законом процедури його прийняття, незалежно від того, чи ставилися відповідні питання перед нею учасниками провадження.
Правова кваліфікація акта суб'єкта владних повноважень визначається його об'єктивними ознаками - місцем у процедурі та його наслідками, а не тим, на яку з обставин ухвалення цього акта позивачка вирішила послатися в позові. Отже, один і той самий документ не може одночасно бути «рекомендацією», що не підлягає самостійному оскарженню без попереднього рішення ВРП коли оспорюється його обґрунтованість по суті, і «остаточним рішенням із самостійними правовими наслідками», коли оспорюється додержана під час його прийняття процедура.
Створення можливості різноспрямованої правової оцінка акта [з підстав оскарження по суті (мотивам) чи з процедурних аспектів], що змінюється залежно від обраних позивачкою підстав оскарження рішень Комісії, не узгоджується з вимогою об`єктивного визначення юрисдикції та принципом правової визначеності.
ВРП не позбавлена повноважень і, більше того, зобов'язана враховувати процесуальну правомірність подання Комісії як необхідну передумову оцінки його обґрунтованості. Відсутність окремої, вужчої за змістом норми, яка б прямо передбачала таке повноваження, не означає відсутності самого повноваження, яке випливає із загальних засад здійснення дискреційних повноважень органом державної влади та вимоги діяти на підставі, у межах повноважень і у спосіб, визначені законом.
Такий підхід не виключає судового контролю за процедурними порушеннями, допущеними Комісією, а визначає належну послідовність його здійснення. Відповідні обставини можуть бути предметом розгляду ВРП під час вирішення питання за поданням Комісії, а у разі незгоди з рішенням ВРП - предметом судового контролю під час оскарження загального очевидно негативного для судді результату кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, яке має своїм наслідком звільнення судді.
Отже, особа не позбавляється можливості поставити перед судом питання про процедурну правомірність проведеного кваліфікаційного оцінювання, натомість судовий контроль здійснюється щодо остаточного результату відповідної стадії провадження та з урахуванням оцінки, наданої цим питанням ВРП.
Ризик того, що ВРП може не надати належної оцінки процедурному порушенню, сам по собі не є підставою для перенесення судового контролю на попередню стадію провадження. Такий ризик усувається можливістю оскарження рішення ВРП та перевірки судом, зокрема, повноти й належності оцінки ВРП обставин, що мають значення для вирішення питання за поданням Комісії.
ВИСНОВКИ: оскарження рішення ВККС України про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, або таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП за відповідним поданням Комісії, і лише разом із рішенням, ухваленим Вищою радою правосуддя за наслідками такого розгляду.
Це правило застосовується незалежно від того, чи ґрунтується позов на незгоді з мотивами (обґрунтованістю) рішення Комісії, чи на доводах про порушення Комісією процедури кваліфікаційного оцінювання, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, оскільки Вища рада правосуддя не позбавлена повноважень оцінити такі доводи в межах розгляду подання Комісії;
Виняток становлять випадки, коли подальше проходження передбаченої законом процедури кваліфікаційного оцінювання є юридично неможливим або втрачає предмет унаслідок обставин, які виключають можливість розгляду ВРП подання Комісії по суті. Зокрема, такий виняток має місце, коли предметом оскарження є не процедурний недолік у межах розпочатого й незавершеного кваліфікаційного оцінювання, а обставина, що виключає саму можливість проведення або продовження такого оцінювання (остаточне завершення щодо судді відповідного кваліфікаційного провадження, зокрема у зв`язку з безстроковим призначенням на посаду судді), а також коли після ухвалення рішення Комісії подання не може бути розглянуте ВРП по суті, а рішення ВРП за наслідками розгляду цього подання не буде ухвалене (зокрема через припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування на посаді).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: повноваження ВРП, суддівська кар’єра, спори з ВККС
