Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 22 вересня 2026 року
у справі № 990/176/23
Адміністративна юрисдикція
Щодо протиправності застосування персональних санкцій за відсутності фактичних підстав та належного способу судового захисту в спорах цієї категорії
Фабула справи: у серпні 2023 року громадянин Французької Республіки ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, як суду першої інстанції з позовом до Президента України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Ради національної безпеки і оборони України, Національного банку України, у якому просив визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 19 лютого 2023 року № 82/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 лютого 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 82/2023; рішення РНБО відповідно) в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо нього - позиція 273 у додатку 1 до рішення РНБО.
Касаційний адміністративний суд рішенням позов задовольнив.
Мотивація апеляційної скарги скарги: Президент України наполягав, що суд першої інстанції, незважаючи на правильно встановлені обставини у справі про те, що Президент України мав підстави для введення в дію рішення РНБО Указом № 82/2023 в оспорюваній частині (оскільки станом на 19 лютого 2023 року НБУ, РНБО та Президенту України була відома лише інформація про наявність підстав для застосування санкцій до позивача), дійшов до необґрунтованого висновку щодо протиправності дій відповідача під час видання Указу № 82/2023 в оспорюваній частині. Наголошував, що підставою для визнання Указу № 82/2023 в оспорюваній частині протиправним суд першої інстанції назвав відомості, про які НБУ та Президент України дізналися лише в межах розгляду цієї справи, після ухвалення рішення про застосування санкцій.
Крім того, відповідач уважає, що суд першої інстанції неправильно застосував приписи КАС України та дійшов помилкового висновку про можливість визнання нечинним Указу № 82/2023. У цьому контексті наполягає, що Указ № 82/2023 за своєю суттю є індивідуально-правовим актом, а тому вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 2 частини другої статті 245 КАС України (визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень). Натомість суд першої інстанції визнав Указ № 82/2023 в оспорюваній частині нечинним, що КАС України допускає лише в разі оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень.
Правова позиція Верховного Суду: перед судом апеляційної інстанції постало питання можливості визнання протиправним Указу № 82/2023 у випадку, якщо після прийняття рішення РНБО та відповідного Указу Президента України про введення його в дію з`ясувалося, що обставини, які стали підставою для застосування санкцій, станом на час внесення пропозицій уже не існували.
Основною і головною підставою для задоволення позову в цій справі стало те, що обставини, які стали підставою для застосування санкцій, станом на час внесення пропозицій вже не існували.
Відповідач і НБУ доводять, що відсутність інформації, яка стала відома під час розгляду цієї справи, станом на час внесення пропозицій і застосування санкцій не є підставою для визнання Указу незаконним.
Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову і визнання протиправним Указу № 82/2023 в оспорюваній частині з огляду на відсутність доказів існування тієї підстави, яку спеціально уповноважені органи вважали встановленою.
Встановлені статтями 5, 245, 266 КАС України способи захисту порушеного права не є вичерпними. Разом з тим деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин.
Отже, визнанню протиправним нормативно-правового акта чи окремих його положень кореспондує спосіб захисту права у вигляді визнання його нечинним. При цьому внаслідок ухвалення судом такого рішення відповідний акт втрачає свою чинність з моменту набрання законної сили цим рішенням. Натомість визнанню протиправним індивідуального акта чи окремих його положень кореспондує спосіб захисту права у вигляді його скасування. У такому випадку внаслідок ухвалення судом такого рішення відповідний акт втрачає свою чинність з моменту його прийняття.
Висновки: оскільки санкції, передбачені Законом № 1644-VII, застосовуються виключно за наявності фактичної основи, перевірка якої покладається на спеціально уповноважені органи, то з`ясування під час судового розгляду помилковості (відсутності) такої основи, незалежно від причин виникнення помилки і етапу її виявлення, об'єктивно зумовлює висновок про протиправність застосування санкцій.
В разі задоволення позовів у спорах цієї категорії належним способом захисту порушених прав є саме скасування Указу Президента України як акта індивідуальної дії.
Ключові слова: правовий режим санкцій, підстави застосування обмежувальних заходів, судовий контроль за дискреційними повноваженнями, способи судового захисту, оскарження рішень президента
