Правова позиція
Верховного Суду України
згідно з Постановою
від 21 грудня 2016 року
у справі № 591/3480/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо надання іншого постійного житла при виселенні із жилого будинку, що є предметом іпотеки
Фабула справи: ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, неповнолітньої ОСОБА_8, ОСОБА_9, неповнолітнього ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення. Позивач зазначав, що після придбання ним у власність квартири АДРЕСА_1 право відповідачів на користування нею припинилось. Посилаючись на те, що він та його родина не мають можливості користуватися придбаною квартирою для власного проживання, оскільки в ній зареєстровані та проживають відповідачі, позивач просив визнати їх такими, що втратили право користування зазначеною квартирою, і виселити їх із цієї квартири. ОСОБА_12, як законний представник неповнолітньої ОСОБА_8, звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, ТОВ «Укрспецторг групп», відділу державної виконавчої служби міського управління юстиції (далі - ВДВС МУЮ), приватного нотаріуса про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, визнання недійсним акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. Посилався на те, що вимоги ОСОБА_5 порушують право неповнолітньої дитини на житло.
Районний суд в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та зустрічного позову ОСОБА_12 як законного представника неповнолітньої ОСОБА_8 відмовив.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про задоволення його позовних вимог: виселив ОСОБА_6, ОСОБА_7, неповнолітню ОСОБА_8, ОСОБА_9, неповнолітнього ОСОБА_10, ОСОБА_11 з квартири; рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_12 як законного представника неповнолітньої ОСОБА_8 залишив без змін.
Мотивація заяви про перегляд: ОСОБА_8 зазначає про неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 2 ст. 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) у поєднанні з нормами Закону України «Про іпотеку».
Правова позиція Верховного Суду України: за змістом ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплено в ст. 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».
Згідно із ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку». Так, згідно із частинами першою, другою цієї статті в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є жилий будинок або жиле приміщення.
Ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка визначає порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст. 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачено підстави виселення.
Ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.
За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої ст. 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Отже, ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Аналіз згаданих правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК Української РСР.
Висновки: особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому відповідно до положень ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР постійне житло вказується в рішенні суду. Під час виселення в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту та забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (ч. 4 ст. 109 ЖК Української РСР).
Ключові слова: акт про реалізацію предмета іпотеки, аукціон, інтереси неповнолітніх
