Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 червня 2019 року
у справі № 683/2620/17
Кримінальна юрисдикція
Щодо відмежування простого умисного вбивства від умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю
Фабула справи: ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він перебуваючи на другому поверсі приміщення будинку культури, на ґрунті тривалих особистих неприязних відносин із ОСОБА_5, діючи умисно, з метою вбивства з особливою жорстокістю, завдав не встановленим досудовим розслідуванням металевим предметом з ребристою поверхнею численних ударів у ділянку голови потерпілої, яка, відчуваючи сильний фізичний біль, вступила у боротьбу із засудженим, однак, не маючи можливості протидіяти, почала тікати на перший поверх будівлі, де ОСОБА_1 наздогнав її та продовжив завдавати ударів тим же предметом у ділянку голови ОСОБА_5, доки вона не припинила подавати ознаки життя.
У результаті вищевказаних дій ОСОБА_1 завдав ОСОБА_5 не менше 28 ударів у ділянку голови, не менше 3 ударів - в ділянку правого передпліччя, не менше 1 удару - в ділянку лівої кисті, заподіявши їй тілесних ушкоджень, зокрема таких, що відносяться до тяжких і перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілої.
Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: захисник ОСОБА_1 вважає, що суд не дав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні, які свідчать про відсутність у засудженого умислу на вбивство із особливою жорстокістю, оскільки він не бажав заподіяти потерпілій особливих мучень. Вказує, що поза увагою суду залишилося те, що ОСОБА_1 вчинив злочин при перевищенні меж необхідної оборони, захищаючись від потерпілої. На переконання захисника, апеляційний суд необґрунтовано не врахував наявності обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_1 та можуть бути підставами для застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання, та безпідставно дійшов висновку про необхідність обрання засудженому найбільш суворого виду покарання - довічного позбавлення волі.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з вимогами ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
До особливо жорстоких можуть бути віднесені випадки, коли винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (шляхом зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння тяжких душевних переживань, глумління тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.
При цьому особливою жорстокістю слід вважати умисну дію (або бездіяльність), що супроводжує або наступає за насильницьким злочином, є необов`язковою для його вчинення і настання звичайних для злочину наслідків, що полягає в заподіянні потерпілому або його близьким додаткового, як правило, тяжкого фізичного або психічного страждання, тобто винний усвідомлює, що він вчиняє діяння, які є надмірними для досягнення злочинного наслідку та обирає спосіб вчинення злочину, який охоплює діяння зайві (надмірні) для позбавлення життя потерпілого.
При вирішенні питання щодо наявності в діях винної особи складу кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України, слід враховувати, що така кваліфікація може мати місце лише в тому випадку, коли буде доведено, що спосіб позбавлення потерпілого життя свідчить про особливу жорстокість злочину і вона охоплювалась умислом винного. Визнавши засудженого винним у вбивстві, вчиненому з особливою жорстокістю, суд має навести у вироку підстави та мотиви, згідно з якими він дійшов такого висновку.
У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 на підставі досліджених судом доказів установлено обставини, за яких засуджений позбавив життя потерпілу ОСОБА_5. Кваліфікуючи дії засудженого як вчинення злочину з особливою жорстокістю, суд вказав на велику кількість травмуючих дій, завданих потерпілій, яка була у свідомості.
Висновки: судом не встановлено та не викладено у вироку доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1, завдаючи ОСОБА_5 ударів, зокрема, у життєво важливий орган - голову, з метою позбавити її життя, свідомо бажав не лише вбити потерпілу, а й того, щоб вона відчувала додаткові страждання, які не були б необхідними для настання її смерті.
Таким чином, суд дійшов переконання, що за встановлених судами фактичних обставин підстав для юридичної оцінки дій засудженого як умисного вбивства, вчиненого з особливою жорстокістю, немає, а тому його дії підлягають перекваліфікації з п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України як умисне вбивство.
Ключові слова: правильна кваліфікація злочину, розмежування злочинів, злочини проти життя і здоров’я, кваліфіковане вбивство
