Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 серпня 2019 року
у справі № 490/10608/15-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо визнання протоколу обшуку недопустимим доказом
Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, зв`язку з недоведеності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, у діях ОСОБА_1.
Апеляційним судом вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_1 залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ст.ст. 23, 94, ч. 4 ст. 95 КПК України, оскільки суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свій висновок про недоведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, вказує, крім іншого, на протокол обшуку, ухвалу слідчого судді.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
Відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшукуваного житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Згідно з п. 4 ч.2 ст. 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку.
Висновки: апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недопустимість та неналежність доказу, наданого стороною обвинувачення, зокрема, протоколу обшуку, вказавши на недолік зазначеного доказу, а саме: невірну адресу, за якою вилучено речі. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження у протоколі обшуку вірно зазначена адреса домоволодіння, у якому проводився обшук, натомість невірно зазначена адреса, за якою вилучено речі. Визнавши зазначений доказ недопустимим, суд не з'ясував причини допущення такої помилки, не проаналізував аспекти істотності помилки в контексті її впливу на недопустимість здобутих доказів.
Ключові слова: порядок проведення обшуку, процесуальне оформлення результатів обшуку, допустимість доказів, оцінка допустимості доказів
