Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 листопада 2018 року
у справі № 372/504/17
Цивільна юрисдикція
Щодо укладення договору іпотеки без нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників майна (другого з подружжя)
Фабула справи: ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, приватний нотаріус міського нотаріального округу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_7, у якому зазначала, що вона та ОСОБА_5 перебували у шлюбі. За час шлюбу подружжя набуло майно, у тому числі квартиру.
Між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договір позики грошових коштів. На забезпечення виконання зобов’язання за вказаним договором позики між сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку передано квартиру, яка є спільною сумісною власністю подружжя.
Вказувала, що згоди на передачу майна в іпотеку вона не надавала, тому просила визнати договір іпотеки недійсним та зобов’язати приватного нотаріуса міського нотаріального округу виключити записи про обтяження з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Ухвалою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_3 вказує, що предмет договору іпотеки - квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки була придбана за час шлюбу та за їхні спільні кошти, а тому укладення оспорюваного договору за відсутності згоди одного з подружжя суперечить закону та порушує права позивачки як одного із співвласників майна. Про існування договору позики та договору іпотеки позивачці стало відомо під час розгляду справи про поділ майна подружжя. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, передача майна в іпотеку можлива лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників.
Правова позиція Верховного Суду: за вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
У ст. 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Ст. 578 ЦК України та ч. 2 ст. 6 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об’єкт нерухомості.
Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Висновки: відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч. 4 ст. 369, ст. 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.
При цьому закон не пов'язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Ключові слова: застава нерухомого майна, недійсність договору, спільна сумісна власність
