Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 лютого 2019 року
у справі № 754/12820/15-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо недопустимості доказів, отриманих на підставі ухвали слідчого судді
Фабула справи: районний суд визнав ОСОБА_7 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 та 2 ст. 307, ч. 2 ст. 311, ч. 1 та 3 ст. 321, ч. 1 ст. 263 КК. та виправдав за недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень. Апеляційний суд залишив без змін виправдувальний вирок суду першої інстанції.
Мотивація касаційної скарги: на думку прокурора, той факт, що сторона обвинувачення не надала суду відповідні постанови прокурора, не свідчить про їх відсутність взагалі, а тому суд не міг визнати докази, отримані під час проведення оперативних закупок, недопустимими. Прокурор не погоджується з висновками суду щодо недопустимості протоколів слідчих дій через їх неналежне оформлення і стверджує, що такі порушення не свідчать про порушення порядку отримання цих доказів та, відповідно, про їх недопустимість.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 2 ст. 92 КПК обов'язок доказування допустимості доказів покладено на сторону, що їх подає. За ч. 1 та 3 ст. 22 КПК кримінальне провадження передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій засобами, передбаченими цим Кодексом, а функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.
Проведення оперативних закупок за відсутності постанови прокурора та дозволу суду є істотним порушенням у значенні ч. 1 ст. 87 КПК і тягне за собою виключення згаданих вище доказів як таких, що здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Суд виходить із того, що відповідно до ст. 94 КПК суд, який розглядає обвинувачення по суті, зобов'язаний оцінити кожен доказ, серед іншого, й з точки зору його допустимості. Якщо сторони ставлять під сумнів, що обставини, за яких доказ було отримано, відповідають вимогам закону, суд зобов'язаний переконатися, чи не порушені правила його допустимості, у тому числі, чи дотримана належна процедура та гарантії, надані учасникам процесу. Законодавець наділяє суд, що встановлює факти, широкими повноваженнями при дослідженні та оцінці доказів, визначаючи у ч. 2 ст. 94 КПК, що жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили.
Таким чином, докази та/або інформація, що стали підставами для надання слідчим суддею дозволу на проведення слідчих дій, не виключаються законодавцем із числа тих обставин, які має дослідити суд під час оцінки доказів, оскільки ці обставини можуть мати важливе, - іноді вирішальне - значення для допустимості доказів.
Якщо визнати, що суд не вправі досліджувати ці обставини, це призвело б до ситуації, що докази, отримані на підставі ухвали слідчого судді, наперед вважалися б допустимими, що суперечить засаді, втіленій у ч. 2 ст. 94 КПК.
Більше того, розгляд питання про надання дозволу на проведення обшуку відбувається без сторони захисту, яка під час досудового розслідування не може оспорити обґрунтованість ухвали слідчого судді.
Така можливість з'являється у сторони захисту лише під час розгляду в суді обвинувачення по суті. Тому позбавлення сторони захисту можливості на цій стадії процесу поставити під сумнів докази, отримані на підставі ухвали слідчого судді, що ґрунтується на недопустимих доказах, призведе до істотного порушення рівності сторін у процесі, що суперечитиме ч. 2 ст. 22 КПК та частині 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Як зазначав Європейський суд з прав людини, «право на змагальний розгляд загалом означає можливість для сторін знати і коментувати усі надані докази … для того, щоб вплинути на рішення суду».
Висновки: ухвали слідчого судді і, відповідно, обшуки, які було проведено на їх підставі, стали можливими виключно через використання слідчими органами інформації, отриманої в результаті негласних слідчих дій, здійснених, як визнано судом першої інстанції, з істотним порушенням прав та свобод людини. Відповідно, Суд вважає, що за таких умов результати обшуку є недопустимими доказами в силу вимог ч. 1 ст. 87 КПК. Та обставина, що ці обшуки були проведені на підставі ухвал слідчого судді, яких не скасовано, не впливає на цей висновок Суду.
