03 липня 2024 року
м. Київ
ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Ткача І. В.
щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 310/2210/21 (провадження № 14-82цс24)
З ухвалою Великої Палати Верховного Суду про прийняття до розгляду справи № 310/2210/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 не погоджуємося з таких міркувань.
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Короткий зміст та підстави заявлених вимог
1.1. ОСОБА_1 у листопаді 2023 року подав до суду скаргу на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Відділ ПВР УПВР у Запорізькій області) Білана Д. Г. , у якій просив:
- визнати протиправними дії старшого державного виконавця щодо винесення постанови від 20 листопада 2023 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № НОМЕР_1;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця від 20 листопада 2023 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № НОМЕР_1.
1.2. Заявник обґрунтовував скаргу тим, що на примусовому виконанні у Відділі ПВР УПВР у Запорізькій області перебуває виконавчий лист № 310/2210/21, виданий Бердянським міськрайонним судом Запорізької області на виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2021 року, якою стягнуто з нього на користь ОСОБА_3 аліменти на його дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму і не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку починаючи з дня набрання чинності судовим рішенням і до повноліття дитини.
1.3. Старший державний виконавець Білан Д. Г. постановою від 20 листопада 2023 року визначив для ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 суму додаткових витрат у виді сплаченого Відділом ПВР УПВР у Запорізькій області за подання апеляційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2023 року у справі № 310/2210/21 судового збору в розмірі 2 684,00 грн.
1.4. ОСОБА_1 вважав зазначену постанову державного виконавця протиправною, оскільки, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції від 07 серпня 2023 року у справі № 310/2210/21, Запорізький апеляційний суд у своїй постанові від 07 листопада 2023 року лише відмовив у задоволенні його скарги на дії державного виконавця, проте не вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
(2) Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Ухвалою від 30 листопада 2023 року Жовтневий районний суд
м. Запоріжжя відмовив у відкритті провадження у справі за скаргою
ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
2.2. Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
2.3. Оскільки предметом оскарження у цій справі є постанова державного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, то пред`явлені ОСОБА_1 вимоги потрібно розглядати за правилами адміністративного судочинства.
2.4. Постановою від 31 січня 2024 року Запорізький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2023 року - без змін.
2.5. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що за правилами адміністративного судочинства можуть оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.
2.6. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 оскаржує постанову державного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, тобто виконавчий документ, виданий іншими, ніж суд, органами та посадовими особами. Тож суд першої інстанції правильно визначив юрисдикцію цього провадження.
(3) Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
3.1. Не погодившись із таким висновком апеляційного суду ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, з проханням скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
3.2. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права та зробили помилковий висновок про те, що скаргу на дії старшого державного виконавця потрібно розглядати в порядку адміністративного судочинства.
3.3. Підставою касаційного оскарження цих судових рішень заявник визначив те, що суди не врахували правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22), за яким постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є різними документами виконавця у виконавчому провадженні. Постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не входить у перелік постанов, визначених частиною другою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII«Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), тому вона на підставі частини першої цієї ж норми може бути оскаржена сторонами виконавчого провадження, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
3.4. З огляду на викладене ОСОБА_1 зауважив, що оскільки він оскаржує рішення державного виконавця (постанову про визначення розміру додаткових витрат), винесене у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого листа, виданого у цивільній справі, то це виключає можливість розгляду цієї скарги в порядку адміністративного судочинства.
(4) Рух справи у суді касаційної інстанції, підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
4.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 10 квітня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі № 310/2210/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ухвалою від 29 травня 2024 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22), щодо оскарження постанови про визначення розміру додаткових витрат, винесеної у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого документа, виданого у цивільному судочинстві, що виключає можливість розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства.
4.2. Мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначав таке.
4.3. Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).
4.4. Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
4.5. У постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19) та від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) Велика Палата Верховного Суду зробила правові висновки, згідно з якими імперативним правилом частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII врегульовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
4.6. У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII з огляду на принципи визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією, проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
4.7. У зазначених справах Велика Палата Верховного Суду вирішувала скарги на дії / рішення виконавців, у яких предметом оскарження були постанова про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, постанова про накладення штрафу та постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця.
4.8. Натомість колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зауважила, що у справі, яка переглядається, предметом оскарження є постанова державного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
4.9. У постанові від 21 червня 2023 року у справі № 760/16864/19 (провадження № 61-2555св22) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, посилаючись на наведений вище правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19), зазначив, що боржник пред`явив вимогу про скасування постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, тому скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, видано виконавчий документ, що перебував на примусовому виконанні у виконавця.
4.10. Водночас під час розгляду справи № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 24 березня 2023 року, на яку у справі, що переглядається, посилається заявник у касаційній скарзі, дійшов протилежного висновку, зазначивши, що оскарження постанови про визначення розміру додаткових витрат, винесеної у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого документа, виданого у цивільному судочинстві, виключає можливість розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства.
4.11. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погодилася з такими висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважала, що хоча постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є відмінними процедурними рішеннями виконавця у виконавчому провадженні, проте обидва із зазначених рішень стосуються окремої процедури виконавчого провадження, пов`язаної з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень.
4.12. До того ж, на переконання колегії суддів, наведений висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання виконавчого провадження й зобов`язує учасників виконавчого провадження оскаржувати в судах різної юрисдикції рішення виконавця, які стосуються того ж самого правового питання, як-от щодо витрат виконавчого провадження.
4.13. З огляду на викладене колегія суддів висловила міркування, що скарги на зазначені постанови суб`єкта владних повноважень потрібно розглядати в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
4.14. Натомість існування протилежних висновків судів різних юрисдикцій щодо застосування зазначених приписів статті 74 Закону № 1404-VIII суперечить вимогам щодо правової передбачуваності та правової визначеності, а тому для досягнення єдності практики потрібно відступити від правового висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 березня 2023 року у справі
№ 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22).
(5) Короткий зміст ухвали Великої Палати Верховного Суду
5.1. Велика Палата Верховного Суду 03 липня 2024 року постановила ухвалу, якою прийняла до розгляду справу № 310/2210/21 за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2024 року.
5.2. Мотивуючи таке рішення, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виконала умови, передбачені частиною третьою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на вирішення Великої Палати Верховного Суду.
ІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
6. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося, а тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку щодо постановленої ухвали з огляду на таке.
6.1. За змістом частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
6.2. Під правом на розгляд справи (правом на суд) за стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється можливість особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
6.3. За усталеною практикою ЄСПЛ суд, «встановлений законом», має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
6.4. У пункті 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine) (заяви № 29458/04 та № 29465/04) суд розтлумачив, що фраза «встановлений законом» стосується не лише правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
6.5. За змістом статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, який у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
6.6. Тому питання щодо прийняття до розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду задля її касаційного перегляду має вирішуватися виключно з підстав, передбачених процесуальним законом (в адміністративному судочинстві - статтею 346 Кодексу адміністративного судочинства України), наявність яких у справі має бути повно і безсумнівно аргументована у відповідній ухвалі касаційним судом, який передає справу.
6.7. У цій справі Велика Палата Верховного Суду прийняла її до розгляду, визнавши, зокрема, що колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виконала умови, передбачені частиною третьою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на вирішення Великої Палати Верховного Суду.
6.8. Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
6.9. Визначення конкретних підстав передачі справи за статтею 403 ЦПК України та мотивування переданих на розгляд Великої Палати Верховного Суду питань покладається на колегію суддів Верховного Суду, що вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах.
6.10. Обґрунтовуючи передбачену частиною третьою статті 403 ЦПК України підставу передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказує на необхідність відступлення від висновку, викладеного Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне провадження
№ К/990/12760/22), про те, що оскарження постанови про визначення розміру додаткових витрат, винесеної у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого документа, виданого у цивільному судочинстві, виключає можливість розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства.
6.11. Таким чином, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу цієї справи фактично поставила на вирішення Великої Палати Верховного Суду питання, яке стосується визначення предметної юрисдикції скарг на постанови державного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, що може бути передане для розгляду Великою Палатою Верховного Суду виключно з підстав, передбачених іншою частиною статті 403 ЦПК України та за обґрунтування додаткових кваліфікуючих умов для її передачі.
6.12. Так, за змістом статті 403 ЦПК України передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду саме з підстав порушення правил предметної юрисдикції передбачена частиною шостою статті 403 ЦПК України та можлива за обов`язкової сукупності таких кваліфікуючих умов: 1) заявлення учасником справи, який оскаржує судове рішення, про порушення правил юрисдикції під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій; 2) наявність різної судової практики в подібних спорах у касаційних судах інших юрисдикцій; 3) відсутність висновків Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції у подібних спорах.
6.13. Ця норма набула останньої редакції згідно із Законом України від 02 жовтня 2019 року № 142-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підстав передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та щодо строків повернення справи».
6.14. За змістом пояснювальної записки до проєкту Закону № 142-IX такі нормативні обмеження (кваліфікуючі ознаки) для передачі справи Великій Палаті Верховного Суду з підстав порушення правил предметної юрисдикції запроваджені для забезпечення ефективності судочинства, оскільки Велика Палата вже сформулювала висновки з більшості юрисдикційних питань, з урахуванням яких касаційний суд міг би сам розглянути касаційну скаргу, не передаючи справу на розгляд Великої Палати.
6.15. Системний аналіз статті 403 ЦПК України приводить до висновку, що положення частини шостої цієї статті визначені законодавцем як спеціальна норма, яка регламентує порядок вирішення проблемних питань правозастосування щодо предметної чи суб`єктної юрисдикції.
6.16. Отже, у разі якщо Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне передати справу для вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання предметної юрисдикції справи / скарги, він мав передати її для розгляду саме з підстави, передбаченої частиною шостою статті 403 ЦПК України, зазначивши в ухвалі про передачу належне і достатнє обґрунтування такої підстави.
6.17. Наведеного Велика Палата Верховного Суду не врахувала, адже, приймаючи справу до розгляду для вирішення питання предметної юрисдикції, дійшла суперечливих висновків про те, що колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виконала умови, передбачені частиною третьою статті 403 ЦПК України, для передачі справи Великій Палаті Верховного Суду та одночасно на власний розсуд фактично змінила зазначену Касаційним цивільним судом підставу передачі справи та її обґрунтування відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України.
6.18. Отже, Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду цю справу для вирішення питання предметної юрисдикції спору, оминувши передбачені процесуальним законом фільтри допуску справи до перегляду Великою Палатою Верховного Суду та власну усталену практику щодо покладення обов`язку вичерпного обґрунтування підстав передачі справи на розгляд касаційного суду у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, який ініціює таку передачу.
6.19. Ураховуючи наведене, вважаємо, що зазначена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду правова підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду за частиною третьою статті 403 ЦПК України не була підтверджена, адже у такий спосіб процесуальний закон не передбачає можливості вирішення питання предметної чи суб`єктної юрисдикції справи.
6.20. Іншої підстави, зокрема за частиною шостою статті 403 ЦПК України, касаційний суд в ухвалі про передачу справи належним чином не обґрунтував.
6.21. Велика Палата Верховного Суду у разі касаційного перегляду справи, прийнятої до розгляду поза встановленими процесуальним законом підставами і обмежень, не відповідатиме критерію "суд, встановлений законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, тож, як наслідок, може бути завдано шкоди фундаментальному праву особи на суд.
ІІІ. ВИСНОВКИ
7. Тому вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку щодо наявності підстав для прийняття цієї справи до розгляду, фактично вдавшись до зміни наведених Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду підстави передачі справи та її обґрунтування.
8. За неправильного визначення касаційним судом правових підстав передачі справи для розгляду Великій Палаті Верховного Суду та неналежного обґрунтування необхідності вирішення питання юрисдикції справи / скарги Велика Палата Верховного Суду мала повернути справу № 310/2210/21 (провадження № 14-82цс24) колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Судді: О. О. Банасько І. В. Ткач
