УХВАЛА
03 липня 2024 року
місто Київ
справа № 310/2210/21
провадження № 14-82цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Погрібного С. О.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Дмитра Геннадійовича, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2023 року, постановлену суддею Жуковою О. Є., та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,
УСТАНОВИЛА:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції скаржника
1. ОСОБА_1 у листопаді 2023 року подав до суду скаргу на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Відділ ПВР УПВР у Запорізькій області) Білана Д. Г. , у якій просив:
- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Відділу ПВР УПВР
у Запорізькій області Білана Д. Г. щодо винесення постанови від 20 листопада 2023 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № НОМЕР_1;
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білана Д. Г. від 20 листопада 2023 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № НОМЕР_1.
2. Заявник обґрунтовував пред`явлену скаргу тим, що на примусовому виконанні у Відділі ПВР УПВР у Запорізькій області перебуває виконавчий лист № 310/2210/21, виданий Бердянським міськрайонним судом Запорізької області на виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2021 року, якою стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на його дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму і не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання чинності судовим рішенням і до повноліття дитини.
3. Старший державний виконавець Білан Д. Г. постановою від 20 листопада 2023 року визначив для ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 суму додаткових витрат у виді сплаченого Відділом ПВР УПВР у Запорізькій області за подання апеляційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2023 року у справі № 310/2210/21 судового збору у розмірі 2 684,00 грн.
4. ОСОБА_1 вважав зазначену постанову державного виконавця протиправною, оскільки, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції від 07 серпня 2023 року у справі № 310/2210/21, Запорізький апеляційний суд у своїй постанові від 07 листопада 2023 року лише відмовив у задоволенні його скарги на дії державного виконавця, проте не вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
5. Ухвалою від 30 листопада 2023 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя відмовив у відкритті провадження у справі за скаргоюОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
6. Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
7. Оскільки предметом оскарження у цій справі є постанова державного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, тому пред`явлені ОСОБА_1 вимоги потрібно розглядати за правилами адміністративного судочинства.
8. Постановою від 31 січня 2024 року Запорізький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2023 року - без змін.
9. Суд апеляційної інстанції базувався на тому, що за правилами адміністративного судочинства можуть оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.
10. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 оскаржує постанову державного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, тобто виконавчий документ, виданий іншими, ніж суд, органами та посадовими особами. Тож суд першої інстанції правильно визначив юрисдикцію цього провадження.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. ОСОБА_1 у березні 2024 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12. Заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права та зробили помилковий висновок про те, що скаргу на дії старшого державного виконавця Білана Д. Г. потрібно розглядати в порядку адміністративного судочинства.
13. Підставою касаційного оскарження цих судових рішень заявник визначив те, що суди не врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне
провадження № К/990/12760/22), відповідно до якого постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є різними документами виконавця у виконавчому провадженні. Постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не входить у перелік постанов, визначених частиною другою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), тому вона на підставі частини першої цієї ж норми Закону може бути оскаржена сторонами виконавчого провадження, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
14. З огляду на викладене ОСОБА_1 зауважив, що оскільки він оскаржує рішення державного виконавця (постанову про визначення розміру додаткових витрат), винесене у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого листа, виданого у цивільній справі, то це виключає можливість розгляду цієї скарги
в порядку адміністративного судочинства.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
15. Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
16. Ухвалою від 10 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував матеріали цієї справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 26 квітня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
17. Ухвалою від 29 травня 2024 року Верховний Суд передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, викладеного у постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне
провадження № К/990/12760/22), щодо оскарження постанови про визначення розміру додаткових витрат, винесеної у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого документа, виданого у цивільному судочинстві, що виключає можливість розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
18. Верховний Суд, діючи у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
19. Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).
20. Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону № 1404-VIIIрішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
21. У постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц
(провадження № 14-579цс19) та від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) Велика Палата Верховного Суду зробила правові висновки, згідно з якими імперативним правилом частини другої статті 74
Закону № 1404-VIII врегульовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
22. У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21
(провадження № 14-205цс21) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII з огляду на принципи визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.
23. У зазначених справах Велика Палата Верховного Суду вирішувала скарги на дії/рішення виконавців, у яких предметом оскарження були постанова про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, постанова про накладення штрафу та постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця.
24. Натомість, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зауважила, що у справі, яка переглядається, предметом оскарження є постанова державного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
25. У постанові від 21 червня 2023 року у справі № 760/16864/19
(провадження № 61-2555св22) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, посилаючись на наведений вище правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 лютого 2020 року
у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19), зазначив, що боржник пред`явив вимогу про скасування постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, тому скарга підлягає розгляду
в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, видано виконавчий документ, що перебував на примусовому виконанні у виконавця.
26. Водночас під час розгляду справи № 640/12384/21 (адміністративне
провадження № К/990/12760/22) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 березня 2023 року, на яку у справі, що переглядається, посилається заявник у касаційній скарзі, дійшов протилежного висновку, зазначивши, що оскарження постанови про визначення розміру додаткових витрат, винесеної у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого документа, виданого у цивільному судочинстві, виключає можливість розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства.
27. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погодилася з такими висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважала, що хоча постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є відмінними процедурними рішеннями виконавця у виконавчому провадженні, проте обидва із зазначених рішень стосуються окремої процедури виконавчого провадження, пов`язаної з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень.
28. До того ж, на переконання колегії суддів, наведений висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду закріплює правову невизначеність щодо порядку оскарження рішень державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання виконавчого провадження й зобов`язує учасників виконавчого провадження оскаржувати в судах різної юрисдикції рішення виконавця, які стосуються того ж самого правового питання, як-от щодо витрат виконавчого провадження.
29. З огляду на викладене колегія суддів висловила міркування, що скарги на зазначені постанови суб`єкта владних повноважень потрібно розглядати в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
30. Натомість існування протилежних висновків судів різних юрисдикцій щодо застосування зазначених приписів статті 74 Закону № 1404-VIII суперечить вимогам щодо правової передбачуваності та правової визначеності, а тому для досягнення єдності практики потрібно відступити від правового висновку, викладеного колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22).
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).
32. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України).
33. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
34. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
35. Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
36. Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
37. Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що правовідносини
у порівнюваних справах є подібними.
38. Як у справі № 640/12384/21, від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у якій колегія суддів просить відступити, так і у справі, що переглядається, виникли подібні правовідносини щодо оскарження постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
39. Проблемним питання в обох справах є визначення предметної юрисдикції. Так,
у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважав, що оскільки виконавчий документ видано у цивільному судочинстві, то оскарження такої постанови виконавця має відбуватися в порядку цивільного судочинства. Натомість у справі, що переглядається, колегія суддів вважає, що скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, видано виконавчий документ, що відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 760/16864/19 (провадження № 61-2555св22).
40. Тож з огляду на подібність правовідносин у наведених справах передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, а саме у складі Касаційного адміністративного суду, є належно обґрунтованою.
41. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виконала умови, передбачені частиною третьою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на вирішення Великої Палати Верховного Суду.
42. Також, вирішуючи питання про прийняття до розгляду справи, у якій учасник справи оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції,Велика Палата Верховного Суду врахувала, що у власних постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21), на які колегія суддів здійснила посилання в ухвалі від 29 травня 2024 року про передачу справи на розгляд Великої Палати, вирішувала питання щодо визначення предметної юрисдикції справ, предметом оскарження у яких були постанови державних / приватних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів.
43. Натомість у згаданих та в інших постановах Велика Палата Верховного Суду не сформулювала правових висновків про предметну юрисдикцію справ за скаргами на постанови державних / приватних виконавців про визначення розміру додаткових витрат, винесених у виконавчих провадженнях щодо виконання виконавчих документів, виданих у цивільному (господарському) судочинстві.
44. Отже, Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові правовий висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
45. Під час розгляду справ, предметом оскарження яких були постанови державних / приватних виконавців про визначення розміру додаткових витрат, винесених у виконавчих провадженнях щодо виконання виконавчих документів, виданих у порядку цивільного судочинства, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду застосовував висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справах, предметом оскарження яких були постанови державних / приватних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів.
46. Заявник ОСОБА_1 , який оскаржує у цій справі в касаційному порядку судові рішення з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції, будучи заявником і в суді першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження. Тож заявник й раніше заявляв про порушення судами правил предметної юрисдикції вирішення його скарги на дії виконавця, обравши суд першої інстанції, повноважний, на його думку, для вирішення такого спору саме у порядку цивільного судочинства, проте суд першої інстанції відмовив йому у вирішення цього спору саме у такому порядку.
47. До того ж заявник у касаційній скарзі обґрунтовував порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил предметної юрисдикції наявністю судового рішення Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах, а саме постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22), від висновків у якій просить відступити колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
48. Оскільки принцип правовладдя (верховенства права) передбачає наявність правової визначеності, зокрема і під час вирішення питання про потребу відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних відносинах, викладеного
в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для розгляду.
49. У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
50. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи суд здійснює в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
51. З огляду на викладене справу потрібно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).
52. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у разі розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилають в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Прийняти до розгляду цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень
у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Дмитра Геннадійовича, заінтересована особа - ОСОБА_2 , за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2024 року.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 11 вересня 2024 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С. О. Погрібний
Судді О. О. Банасько О. В. Кривенда
О. Л. Булейко М. В. Мазур
Ю. Л. Власов О. В. Ступак
І. А. Воробйова І. В. Ткач
М. І. Гриців О. С. Ткачук
Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
І. В. Желєзний Є. А. Усенко
В. В. Король Н. В. Шевцова
С. І. Кравченко
