Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 березня 2020 року
у справі № 159/4550/19
Цивільна юрисдикція
Щодо умов видачі обмежувального припису
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2.
Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що достовірно не встановлено, що заінтересована особа як кривдник систематично вчиняє домашнє насильство по відношенню до заявниці як своєї колишньої співмешканки та постраждалої. За зверненням заявниці у поліцію щодо ОСОБА_2 не було складено протоколу про адміністративне правопорушення, що полягає у домашньому насильстві; відомості у ЄРДР внесено не було. Тому ні заявниця, ні заінтересована особа не є особами, на яких згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству. Заінтересована особа за станом на дату подання заяви, не є такою, що визнавалась винуватою у вчиненні домашнього насильства, не може бути визнана кривдником у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». На цей час заявниця не набула пріоритетного права на дієвий, ефективний та невідкладний захист засобом видачі обмежувального припису та застосування у відношенні до заінтересованої особи заходів тимчасового обмеження прав.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що надані докази доводять обґрунтованість ризиків та наявність підстав для застосування до ОСОБА_2 спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, а саме видачі обмежувального припису. Суди не врахували пояснення дочки ОСОБА_4 та пояснення свідків, які підтвердили, що ОСОБА_2 постійно погрожує розправою сім`ї, у результаті чого діти та заявник постійно живуть у страху. Суд першої інстанції не розглянув клопотання про дослідження доказу - погроз на телефоні з березня 2019 року, що свідчать про переслідування заявниці та її дітей з боку ОСОБА_2. Постійні погрози вірогідно можуть привести до настання тяжких або особливо тяжких наслідків, а також смерті. Висловлювання свідчать про неадекватність поведінки ОСОБА_2, свідчать про вчинення ним сімейного насилля. Доказами такого насилля є виклики поліції, записи на камерах та диктофонах мобільних телефонів, повідомлення на номер 102, заява у поліцію, смс-повідомлення на мобільний телефон, свідчення дочки ОСОБА_4. Суди неправильно застосували Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» згідно якого домашнє насильство - це погрози вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства. Крім цього суди не дослідили диск із записами смс-повідомлень на адресу заявника.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до п.п. 3, 6, 7, 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
Згідно п. 14 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Висновки: апеляційний суд пославшись на те, що судом не встановлено, що заінтересована особа як кривдник систематично вчиняє домашнє насильство по відношенню до заявниці як своєї колишньої співмешканки та постраждалої, суд апеляційної інстанції: не врахував, що:
- домашнє насильство може проявлятися у тому числі й формі психологічного насильства, не надав будь-якої оцінки ризикам відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;
- не надав оцінки наявним у матеріалах справи смс-повідомленням, які надходили на телефон ОСОБА_1;
- не врахував, що електронні докази є одним із доказів згідно глави 5 «Докази та доказування» ЦПК України. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Ключові слова: заява до поліції, погрози по телефону, співмешканець, засідання комісії опікунської ради
