Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 30 червня 2020 року
у справі № 19/028-10/13
Господарська юрисдикція
Щодо визнання недійсним рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність нерухомого майна як способу захисту прав власника
Фабула справи: прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі районної ради до ТОВ «Бориспільпобутсервіс», ОСОБА_1, міської ради, за участю третіх осіб: Комунального підприємства райради «Житлово-комунальний комбінат» (далі - КП райради «ЖКК») та Комунального підприємства «Бориспільське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Бориспільське БТІ») про:
- визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету міської ради: 1) «Про оформлення права власності ТОВ «Бориспільпобутсервіс» на цілісний майновий комплекс»; 2) «Про надання поштової адреси об’єктам нерухомого майна ТОВ «Бориспільпобутсервіс»; 3) «Про оформлення права власності ТОВ «Бориспільпобутсервіс»; 4) «Про оформлення права власності громадянину ОСОБА_1 на об’єкти нерухомого майна»; 5) «Про оформлення права власності територіальній громаді в особі міської ради на об’єкти нерухомого майна»;
- визнання недійсними договорів міни: 1) укладеного між ТОВ «Борипільпобутсервіс» та громадянином ОСОБА_1 щодо об’єктів нерухомості; 2) укладеного між ТОВ «Бориспільпобутсервіс» та міською радою щодо об’єктів нерухомості;
- визнання права власності за територіальною громадою в особі райради на приміщення;
- витребування зазначеного вище нерухомого майна з незаконного володіння громадянина ОСОБА_1 та міськради на користь райради.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказане нерухоме майно є об’єктом комунальної власності, який незаконно передано у власність юридичної та фізичної осіб, внаслідок чого територіальна громада сіл в особі райради позбавлена можливості отримувати прибуток від його використання.
Зокрема, позивач зазначає, що рішенням обласної ради народних депутатів передано в комунальну власність територіальних громад майно та приміщення державного комунального виробничо-комерційного підприємства побутового обслуговування населення (скорочена назва згідно зі статутом - «Бориспільпобутсервіс»; далі - підприємство «Бориспільпобутсервіс»). Спірні об’єкти нерухомого майна не були включені до переліку майна, яке було приватизовано під час приватизації вказаного підприємства, та залишились у комунальній власності територіальних громад Бориспільського району. За таких обставин розпорядження міськрадою зазначеними об’єктами нерухомого майна, які не були у її віданні, укладення договорів щодо спірного нерухомого майна без участі власника - територіальних громад в особі райради - суперечить законодавчим нормам, у зв’язку із чим відповідні рішення міськради підлягають визнанню незаконними та скасуванню, оспорювані договори - визнанню недійсними, право власності на майно має бути визнано за територіальною громадою в особі райради, а майно - повернуто законному власнику з чужого незаконного володіння на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України.
Рішенням господарського суду позов задоволено повністю. Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вказує, що він уже не є власником спірного нерухомого майна, а тому суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували ст.ст. 387 та 388 ЦК України та витребували майно від особи, у якої його не було на час розгляду справи.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387 та 388 ЦК України.
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Таким чином, власник з дотриманням вимог ст.ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Висновки: для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване.
Ключові слова: оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, речово-правові способи захисту права власності, право на ефективний спосіб захисту
