Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 лютого 2025 року
у справі № 925/323/24
Господарська юрисдикція
Щодо правомірності примусового відчуження належного юридичній особі на праві власності транспортного засобу в умовах воєнного стану
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ «Петрграніт» звернулося до суду з позовом до Військової частини, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Київської міської військової адміністрації; Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», про визнання незаконним та скасування спірного наказу та витребування у відповідача самоскида.
Господарський суд рішенням, яке залишив без змін апеляційний господарський суд постановою, у позові відмовив.
ОЦІНКА СУДУ
Частини 2, 6 статті 353 ЦК України встановлюють, що в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов`язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв`язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Крім того, статтею 15 Конвенції передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов'язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про час, коли такі заходи перестали застосовуватися, а положення Конвенції знову застосовуються повною мірою.
Право власності, в тому числі приватної, не є абсолютним; його здійснення має певні конституційно-правові межі. Втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства.
Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначається Законом «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Згідно з пунктом 1 статті 1 зазначеного Закону примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.
За правовою природою примусове відчуження майна у власника в умовах воєнного стану є реквізицією.
Оцінюючи правомірність втручання держави у право власності позивача у розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції (дотримання критеріїв «трискладового тесту»), Верховний Суд зазначає, що:
- втручання у право власності позивача переслідувало легітимну мету та було пропорційним у співвідношенні до суспільних інтересів. В Україні із 24 лютого 2022 року діє воєнний стан внаслідок збройної агресії російської федерації. Зусилля державних органів, Збройних Сил України, інших військових формувань спрямовані насамперед на захист життя і здоров`я мільйонів людей, значних зусиль і засобів потребує захист незалежності та територіальної цілісності України, що, окрім іншого, є обов'язком кожного громадянина України;
- Збройні Сили України мають гостру потребу в забезпеченні матеріальними ресурсами, у тому числі спеціальною автомобільною технікою, для належного виконання визначених перед ними завдань;
- за встановленими у справі обставинами Військова частина підтвердила використання нею реквізованого транспортного засобу для виконання завдань по обороні України. У свою чергу позивач не навів переконливих аргументів на підтвердження того, що відчуження його транспортного засобу для потреб держави в умовах воєнного стану (з можливістю отримати належну грошову компенсацію) становитиме для нього надмірний тягар;
- втручання у право власності позивача відповідає критерію законності, оскільки відбулося у чітко регламентованому, зрозумілому порядку, який діє в Україні.
ВИСНОВКИ: правовою підставою набуття державою права власності на спірний транспортний засіб є спірний наказ та акт про примусове відчуження або вилучення майна, які оформлені належним чином та з дотриманням встановленої законом форми; вилучення майна відбулося за попередньою згодою КМВА та із визначенням суми компенсації власнику вартості цього майна.
Таким чином, майно позивача відчужено з дотриманням приписів законодавства України, уповноваженим на те органом (військовим командуванням), тому відсутні підстави для витребування у Військової частини спірного транспортного засобу на користь колишнього власника.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист права власності, підстави реквізиції, умови примусового відчуження майна, спори за участю військових частин
