Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 09 червня 2021 року
у справі № 920/474/20(5021/2509/2011)
Господарська юрисдикція
Щодо створення належних умов для працевлаштування осіб з інвалідністю
Фабула справи: у провадженні господарського суду перебуває справа про банкрутство ПАТ "Сумихімпром".
Обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ "Сумихімпром" про стягнення 3 688 582,39 грн, в тому числі: 3 687 476,15 грн адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та 1 106,24 грн пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.
Рішенням господарського суду у задоволенні позовної заяви відмовлено.
Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасовано і прийнято нове рішення, яким позов обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено частково і вирішено стягнути з ПАТ "Сумихімпром" на користь обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 3 687 476 (три мільйона шістсот вісімдесят сім тисяч чотириста сімдесят шість) грн 15 коп. адміністративно-господарських санкцій, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Мотивація касаційної скарги: ПАТ "Сумихімпром" вказує, що суд апеляційної інстанції не навів висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, стосовно того, що лише на підприємство покладається обов`язок та відповідальність стосовно працевлаштування осіб з інвалідністю.
Правова позиція Верховного Суду: усталена судова практика судів касаційної інстанції (Касаційного господарського суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду) свідчить, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до нормативу, встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Положеннями ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено обов'язок роботодавця, серед іншого, створювати для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.
Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
Обов`язок працевлаштування інвалідів, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаним шляхом визначення кількості вакантних посад для інвалідів на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення інвалідів до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.
До обов'язків роботодавця належить створення робочих місць для інвалідів, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування інвалідів, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
Ч. 5 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно частини першої цієї статті, вважається працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.
Відтак, виконанням нормативу робочих місць в розумінні ст. 19 цього Закону вважається саме працевлаштування підприємством інвалідів, а не лише створення робочих місць для таких осіб, що зумовлено загальною спрямованістю законодавства про соціальний захист та реабілітацію інвалідів на забезпечення реалізації ними трудових прав та обов`язків нарівні з іншими працівниками без додаткових соціальних гарантій у сприянні їх працевлаштування.
Висновки: з урахуванням того, що працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю є за своєю сутністю створення робочих місць у кількості, визначеній згідно Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" і для вказаних осіб таке місце роботи є основним, створення відповідачем вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю на посади з окладом нижчим від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі - 4 173 грн, який встановлено Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» (про що встановлено у постанові суду апеляційної інстанції) є свідченням того, що така пропозиція відповідача щодо працевлаштування осіб з інвалідністю не відповідає гарантіям щодо працевлаштування інвалідів на умовах виконання роботи з одержанням заробітної плати, не нижчої від визначеної законом (ч. 4 ст. 43 Конституції України) і вказане свідчить, що відповідач не створив належних умов для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Ключові слова: гарантії соціального захисту, працевлаштування осіб з інвалідністю, мораторій на задоволення вимог кредиторів
