Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 08 листопада 2021 року
у справі № 369/5788/19
Цивільна юрисдикція
Щодо неналежних доказів у спорах про визначення місця проживання дитини
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.
ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, яку обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 не повідомляє батьку місцезнаходження дитини, забороняє та не дає можливості бачитись із сином, що може спричинити негативні наслідки для дитини. Вказував, що повністю фінансово забезпечує дитину, має достатній заробіток та належні побутові умови для проживання спільної дитини. У зв`язку з зазначеним позивач за зустрічним позовом просив визначити місце проживання сина з батьком.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання дитини з матір'ю, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Додатковим рішенням суду першої інстанції задоволено частково заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу. У решті вимог відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: представник ОСОБА_2 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення про визначення місця проживання дитини з матір'ю, врахували лише висновок органу опіки та піклування, відомості якого є недостовірними, без оцінки інших доказів, наданих відповідачем, які суттєво впливають на висновки суду та відповідають принципу забезпечення насамперед пріоритету найкращих інтересів дитини, а не батьків, зокрема: світлинам дочки ОСОБА_1, які супроводжуються коментарями з непристойним змістом, що свідчить як про неналежне виховання матір'ю дитини, так і відсутність контролю з її боку, що може зашкодити нормальному розвитку малолітнього ОСОБА_5. На противагу неналежного контролю та виховання дитини матір'ю відповідачем надавалися виключно позитивні документи-характеристики (докази) про виховання своїх двох дочок.
Правова позиція Верховного Суду: у ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.
За ч.ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків.
Будь-які спори між батьками, у які залучена дитина і які вирішуються органом опіки та піклування або судом, завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку і суперечать принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.
При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Висновки: предметом розгляду цієї справи не є питання виховання іншої дитини ОСОБА_1 або інших дітей відповідача, тому посилання заявника на неналежне виховання позивачем її старшої дочки, про що свідчать коментарі до її світлин, чи позитивні характеристики про здійснення виховання ОСОБА_2 двох його дочок, не можуть бути єдиною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Ключові слова: захист прав дитини, принцип “забезпечення якнайкращих інтересів дитини”, формування доказової бази
