Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 липня 2022 року
у справі № 645/6151/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо можливості в судовому порядку звертати стягнення на предмет застави шляхом передачі його у власність заставодержателя чи продажу третім особам
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус міського нотаріального округу, ТОВ «Транстерміналсервіс ЛТД», ТОВ «Транстерміналсервіс-2000», ПАТ «Фідобанк», про стягнення заборгованості за договорами позики і звернення стягнення на предмет застави.
ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, у якій просила визнати недійсним договір позики, надану розписку такою, що втратила силу, визнати недійсним договір застави.
Суди розглядали справу неодноразово.
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на заставлене майно шляхом визнання права власності на нього скасовано, у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині сум стягнення змінено. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Звернення стягнення на предмет застави за своїм правовим регулюванням, процедурою та наслідками істотно відрізняється від звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому висновки Великої Палати Верховного Суду, що стосуються застосування норм права, які регулюють правовідносини щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, не є релевантними щодо розгляду спорів про звернення стягнення на предмет застави - рухоме майно, оскільки вказані правовідносини регулюються різними спеціальними законами, у яких передбачено різний порядок звернення стягнення на рухоме та нерухоме майно, які є предметом застави.
У частині сьомій статті 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі - Закон № 1255-IV) встановлені певні зобов`язання заставодержателя на виконання дій до звернення з позовом до суду. Однак не передбачено жодних негативних наслідків невиконання такого зобов'язання при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.
У пункті 4 частини другої статті 25 Закону № 1255-IV передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.
А в частині третій вказаної статті зазначено, що якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.
При цьому в статті 26 Закону № 1255-IV визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Відповідно до частини першої цієї статті обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери; 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Спірні правовідносини врегульовані Законом № 1255-IV, який передбачає можливість звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом передачі рухомого майна у власність обтяжувача, а не шляхом визнання права власності обтяжувача на нього.
Не передбачає такої можливості і стаття 1282 ЦК України ні в чинній редакції, ні в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.
У цій статті було вказано, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У наведеній нормі передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимог.
Разом з тим зазначена норма не конкретизує способів звернення стягнення на майно та не передбачає можливості звернути стягнення на майно, отримане спадкоємцями, шляхом визнання на нього права власності за кредитором, а лише встановлює обов`язок суду в разі пред`явлення відповідного позову та доведення його підстав звернути стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Отже, можливим було лише звернення стягнення на майно, передане спадкоємцям у натурі відповідно до вимог чинного законодавства, у цьому випадку до вимог Закону № 1255-IV.
Позивач подав позов про звернення стягнення на заставлене майно шляхом визнання за ним права власності на нього, що не відповідає приписам щодо неможливості в судовому порядку звертати стягнення на заставлене рухоме майно шляхом визнання права власності на нього.
Необхідно враховувати, що суд на підставі пункту 4 частини другої статті 25 і статті 26 Закону № 1255-IV може звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом передачі рухомого майна у власність обтяжувача, що буде належним та ефективним способом захисту прав позивача у цій справі та відповідає специфіці рухомого майна.
ВИСНОВКИ: з системного аналізу пункту 4 частини другої статті 25 і статті 26 Закону № 1255-IV вбачається, що суд з урахуванням специфіки застави може застосувати такий спосіб звернення стягнення як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання.
І таке рішення суду є підставою для реєстрації рухомого майна за заставодержателем чи особою, яка набула права власності на предмет забезпечувального обтяження.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: право на ефективний засіб юридичного захисту, способи захисту цивільних прав, акцесорні зобов'язання, захист прав кредитора спадкодавця, підстави визнання права власності, обтяження майна
