Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 лютого 2020 року
у справі № 704/913/15-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо недоведення поза розумним сумнівом відсутності провокації вчинення злочину
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 369 КК та виправдано, оскільки не доведено, що в її діянні є склад кримінального правопорушення.
Апеляційний суд вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов'язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
Окрім цього, згідно з ч. 3 ст. 271 КПК під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати (підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин, який вона би не вчинила, якби слідчий цьому не сприяв, або з цією самою метою впливати на її поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
ВИСНОВКИ: є правильним висновок суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення у цьому випадку не доведено поза розумним сумнівом відсутності провокації вчинення злочину. Розумний сумнів щодо цього аспекту насамперед зумовлюється тим, що ОСОБА_2 шукав способи уникнення призову на службу, вже будучи раніше визнаним непридатним до неї у мирний час. Суд першої інстанції, критично поставився до його показань щодо незнання цього факту, вбачаючи це вкрай малоймовірним. До того ж ОСОБА_2 у своїй заяві до правоохоронного органу ще до розмови з ОСОБА_1 вказував на факт вимагання у нього працівниками військкомату коштів за уникнення призову за мобілізацією, тобто він повідомляв про цей факт наперед, не маючи до цього моменту жодних контактів з працівниками військкомату.
Таким чином, суд з аналізу фактичних даних встановив, що ініціатива отримати інформацію про можливість вирішення питання щодо уникнення призову за неправомірну вигоду виходила саме від ОСОБА_2 за сприянням ОСОБА_5. Це вказує на зовнішню спровокованість цієї ситуації, а також на те, що фактично вчинених обвинуваченою дій не було би без свідомого створення обставин щодо нього з боку іншої особи, які діяла під контролем правоохоронних органів.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: ознаки провокації злочину, службові злочини, негласні слідчі (розшукові) дії, порушення засад кримінального провадження
